Ельвіра в Країні Котів

Ельвiра, спостерiгаючи за нею, не раз повторювала: «І я хотiла б… хоч трохи побути кицькою!»

Мура ж, як справжня свiтська гламура, дозволяла собi прокидатися, коли заманеться, дивитися в дзеркало i щоразу зустрiчати там премилу мордочку i гарненькi смужки на сiро-фiолетовому тлi оксамитовоi шубки. «Життя пречудове!» – вигинаючи спинку, йшла з Ельвiрою на вечiрнi прогулянки.

Зазвичай котяче дворове товариство «Няв-няв» збиралося увечерi попiд вiкнами багатоповерхiвки. Вусато-хвостатi сiдали на траву в коло та зв’язувалися зi «своiми» з iнших свiтiв.

Нiби прибульцi, вони протяжно i голосно вели своi котячi переговори.

…Та цього вечора Гламура була замрiяною i по-особливому нiжно спiвала свою «Котячу колискову». Коли ж Ельвiра почала засинати, то раптом вiдчула лагiдне лоскотання вусиками i тихесеньке: «Прокидайся!»

– Чому? – запитала спросоння, але та прошепотiла: «Час, час, час! А таке бувае у столiття – раз!»

– Добре, – погодилася, – якщо вже так треба…

Мiсяць у повнi, здавалося, плив слiдом, доки Ельвiра з кицею швиденько iшли вулицею та берегом рiчки.

На лузi уже стояла здоровенна, чудово розфарбована в усi кольори райдуги, повiтряна куля! Цупка тканина лiтального апарату гула, нiби заздалегiдь включений мотор.

– Ми летимо?! – не повiрила очам Ельвiра. – А куди? В Краiну Чудес?

– Нi! Повiтряною кулею не можна керувати, вона полетить туди, куди ii понесе вiтер.

– А вiн знае, куди ii нести? – ще бiльше здивувалася дiвчинка.

– Знае! – вiдказала Гламура. – Не бiйся! Нам допомагае сам Мiсяць!

Подорожуючi сiли в кошик з очерету, прикрiплений до повiтряноi кулi.

На всiх чотирьох боках кошика стояли двi великi брунастi лiтери «КК».

– Цiкаво, що означають цi лiтери? – майнуло в головi.

– Краiна Котiв, – голосно i впевнено вiдповiв Хтось.

Краiна Котiв

Кицьки займають порожнi куточки Всесвiту – вони найзатишнiшi.

    Адрiано Баккелла

– Краiна Котiв! – вигукнула Ельвiра. – А як же – з Краiною Чудес?!

– Нiколи не обiцяла Краiну Чудес, – виразно подивившись на подругу, муркнула чарiвна Гламура, – насолоджуйся Краiною Котiв, яка, як на мене, найчудеснiша вiд усiх чудесних!

І справдi, всюди, де могло осягнути око, стояв правiчний смарагдовий лiс з височенними, небаченоi краси, деревами та дивоглядними квiтучими кущами, густо всiяними дрiбними лiхтариками, що визирали, нiби котячi очi з-помiж листя, i мигаючими знаками вказували дорогу.

Конец ознакомительного фрагмента.