Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Опiвднi друзi переправилися через рiчку Моргунку, ближче до вечора проiхали повз порожню вежу Опудала (ii господар, як ми знаемо, теж вирушив на пошуки Озми). У сутiнках вони минули останнi ферми й ступили на землю безкрайнiх Ходячих прерiй, де теж жили люди. Помiтивши самотню хатину пастуха, мандрiвники попросилися на нiчлiг. І дуже вчасно, бо бiдний Тото вже вибився iз сил, женучись за ними. Побачивши, що друзi зупинилися, вiн з полегшенням перевiв подих i тихо пiдкрався до хатини.

Пастух зрадiв мандрiвникам.

Хатину вiн вiддав у розпорядження дiвчаток, а сам разом iз Чарiвником i Гудзиком розташувався просто неба. Лякливий Лев, ослик Хенк i Вузi влаштувалися трохи далi, а Латочка та Дерев’яна кобилиця взагалi не спали. Нiколи. Вони вирiшили прогулятися при мiсячному свiтлi.

Вночi Лев вiдчув, як хтось ворушиться в нього пiд боком.

– Тото, звiдки ти взявся? – пробурчав вiн крiзь сон.

– Зi Смарагдового мiста, – вiдповiдав песик.

 – Як гадаеш, Доротi не прожене мене додому?

– Звiдки я знаю? Запитай у Доротi, – Лев позiхнув, перевернувся на другий бiк i знову заснув. Слiдом за ним заснув i Тото, вирiшивши, що немае сенсу заздалегiдь засмучуватися.

Вранцi, коли Чарiвник розпалив багаття, песик пiдiйшов до вогню погрiтися. Тут його й побачила господиня.

– Тото! Звiдки ти взявся?

– Ти вже не пам’ятаеш, де мене кинула! – ображено гавкнув песик.

– Ой, вибач, я зовсiм забула про тебе, в мене стiльки клопоту! – вибачилася Доротi.

– Але якщо вже ти тут, дозволяю залишитися. Тiльки дивись, будь обережний! Адже ми поiхали в небезпечну подорож!

– Спасибi! – завиляв хвостом песик. – Може, тепер ти мене погодуеш?

– Ось приготуемо снiданок – отримаеш свою частку! – строго завважила дiвчинка. В глибинi душi вона радiла, що песик знову з нею, але треба було пам’ятати про дисциплiну – адже вони шукають лиходiя.

За снiданком пастух попередив мандрiвникiв:

– Далi на вашому шляху лежать Карусельнi гори, цi мiсця дуже небезпечнi, раджу обiйти iх.

– Так, так, треба звернути! – захвилювався Лякливий Лев. – Менi не хочеться зустрiчатися з небезпеками!

– Ще нiкому не вдавалося пройти через Карусельнi гори, – вiв далi пастух. – Кажуть, за ними, в Ходячих прерiях, ростуть однi колючки, i живуть там якiсь герки, дуже дивнi iстоти.

– А як вони виглядають? – зацiкавилася Доротi.