Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

Очi усiх студентiв вп’ялися в неi, як тисячi вогникiв, що нещадно кололи ii своiм жаром. Юля розгубилася… i вже без агресii вiдповiла:

– Скiльки можна робити iз Малоросii «пуп землi»? Це ж неправда! Вся iсторiя уже давно написана i вона усiм давно вiдома, – уже не так роздратовано сказала дiвчина.

– Дуже смiлива заява, – спокiйно промовив Іван Андрiйович, – знаете, чарiвна незнайомко, ви мене остаточно спантеличили. І я, порушуючи всi унiверситетськi традицii, готовий довести вам протилежне.

Голос професора Войцеховського звучав якось загадково.

Аудиторiя затихла остаточно. Юля не вiдчувала не те що землi пiд ногами, але й власного тiла. Спокiйний голос професора не обiцяв iй нiчого поганого. Небезпека минула. Дiвчина поступово заспокоювалася. Вона була заскочена спокоем i повагою професора, а тому в ii свiдомостi промайнула навiть якась зацiкавленiсть. Чи не вперше Юля спробувала уважно його розглянути.

Це був чоловiк середнього зросту у доволi респектабельному костюмi. Його обличчя мало правильну форму, а волосся було темним, хоч i досить рясно посрiбленим сивиною.

Іван Андрiйович виглядав доволi рухливим i життерадiсним. Його очi були допитливi i сяяли якоюсь енергiею зацiкавленостi i натхнення.

Потiм вона окинула поглядом аудиторiю. Там сидiли абсолютно рiзнi, дивнi молодi люди, якi чомусь з непiдробною цiкавiстю дивилися на неi. З-за вiкна лунав шум автомобiлiв… В аудиторii було задушно… Їй захотiлося пiти… Але куди йти? До папи, який мае намiр забрати ii з собою у Москву?.

. Вiн знову буде вiддавати ii замiж за рудого i пафосного москвича Нiкiту… Що з нею вiдбуваеться? Де вона? І що вона тут робить? У Юлинiй головi рiзнi думки та настроi спорадично змiнювалися.

Тим часом професор обмiрковував, як заспокоiти спершу агресивну, а тепер розгублену дiвчину. Як ii зацiкавити Украiною та ii iсторiею? Натомiсть в його головi, мов дзвiн, лунали останнi слова Юлi: «Що ви несете! Ви ще скажiть, що Ісус Христос – украiнець! Або що Атлантида була в Украiнi»… «Атлантида! Так, Атлантида може зацiкавити цю незнайому студентку», – наче блискавка у лiтню нiч, промайнула думка у професора.

Вiн пiдiйшов ближче до першого ряду столiв, за якими сидiли студенти i тихим, але впевненим голосом промовив:

– Добре, незнайомко. Пропоную парi. Якщо я вам доведу, що на територii Украiни гiпотетично могла би бути Атлантида, то ви поiдете зi мною в експедицiю шукати пiдтвердження цiеi гiпотези, – оглядаючи аудиторiю, заявив Іван Андрiйович.