Знайти Атлантиду. Подорож у безодню

Мрii про безтурботне i багате життя, до якого вона так звикла, кудись губилися: чи то в туманi, чи то в коридорах унiверситету. Юля навiть не знала, куди йти, але щось ii вело до вхiдних дверей Червоного корпусу…

Катя i Нестор уже допили каву i рушили через перехiд. Вони швидко перебiгли дорогу i зупинилися на сходах унiверситету. Тут iх зустрiла асистентка з кафедри англiйськоi мови i нагадала молодим людям про контрольнi роботи, якi досi не були поданi на кафедру. Катя i Нестор уже розвернулися, щоб увiйти в дверi унiверситету, як зiштовхнулися у дверях з Юлею.

Нестор вiдразу упiзнав дiвчину, та Юля вибачилася i продовжила свою безнадiйну й горду ходу.

– Юлю, це Ви? – збентежено запитав Нестор.

– Может i я, – вiдповiла дiвчина, не розумiючи, що це за «очкарик», який знае ii iм’я.

І хоча, щиро кажучи, iй було байдуже, хто це, Юля поцiкавилася, чи вони знайомi. Нестор, не очiкуючи зустрiти цю дiвчину саме сьогоднi, затинаючись, намагався щось пояснити, але у нього нiчого не вийшло.

Вiн плутав слова i, скинувши окуляри й почервонiвши, змiг лише видушити з себе: «Ми однокурсники!»

Катя, не розумiючи, що вiдбуваеться з Нестором, прийшла на допомогу:

– Ми твоi однокурсники. Ти йдеш на пару? – поцiкавилася дiвчина.

– А чому б i нi? – спробувала вдати здивування Юля i раптом продовжила:

– А який у нас зараз предмет?

– Всесвiтня iсторiя, – спокiйно вiдповiла Катя, поки Нестор намагався дати раду своiм окулярам, наплiчнику й телефону.

– А хто читае? Хороший викладач? – не звертаючи уваги на Нестора, поцiкавилася Юля.

– Професор Іван Андрiйович Войцеховський, – повiдомила Катя.

– Так вiн хороший? – повторила Юля… Прiзвище професора не могло дати жодноi iнформацii про те, чи зможе вона отримати залiк з цього нудного для неi предмету.

– Вiн очень… дуже цiкавий i своеродний, – затинаючись випалив Нестор. Хлопець знав, що Юля говорить виключно росiйською, тож спробував згадати мову рiдного Днiпра, але через хвилювання усе сплуталося докупи.

Нестор з дитинства звик спiлкуватися росiйською, але, переiхавши до Киева i захопившись iсторiею Украiни, став принциповим патрiотом i у своему рiшеннi тримався твердо. Стiйкостi у мовному питаннi додавав протест батьковi, з яким у хлопця не завжди складалися стосунки.

Юля ж навпаки була «русскою» i не втрачала нагоди показати це публiчно, хизуючись.