Казки

Але на серцi в нього ставало дуже неспокiйно, коли вiн згадував, що той, хто дурний або непридатний для своеi посади, не може побачити тканини. Звичайно, вiн думав, що саме йому цього нема чого боятися; проте краще було б спочатку послати когось iншого, щоб подивитись, як iде справа.

У мiстi вже всi знали, яку чудесну силу мае тканина, i всi хотiли швидше дiзнатися, хто з iхнiх сусiдiв нездiбний або дурний.

«Пошлю я до ткачiв мого старого чесного мiнiстра, – вирiшив король.

 – Вiн найкраще розпiзнае, яка матерiя, бо вiн людина розумна i нiхто не пiдiйде до його посади краще за нього».

І от старий статечний мiнiстр пiшов до того залу, де сидiли обидва шахраi i працювали на порожнiх верстатах.

«О, рятуйте! – подумав мiнiстр i широко розплющив очi. – Я нiчого не бачу!» Але вiн цього не сказав.

Обидва шахраi ласкаво запросили його пiдiйти ближче, щоб роздивитися краще чудовий вiзерунок i прекраснi кольори.

При цьому вони вказали на порожнiй ткацький верстат, а бiдолашний старий мiнiстр з усiеi сили тер собi очi i нiчого не мiг побачити, бо там нiчого не було.

«Що таке? – думав вiн. – Невже я дурний? Я цього нiколи не помiчав! Жодна людина не повинна про це знати. Невже я не придатний для своеi посади? Нi, нiяк не можна признаватися, що я не мiг побачити тканини!»

– Ну, що ви скажете? – спитав один iз ткачiв.

– О, чудово, дуже мило! – вiдповiв старий мiнiстр i поглянув крiзь окуляри.

 – Який вiзерунок! Якi барви! Звичайно, я скажу королю, що менi подобаеться.

– Ну, це приемно чути, – сказали обидва ткачi i почали називати кольори i пояснювати чудовi вiзерунки. Старий мiнiстр уважно слухав, щоб точно все передати королю. Так вiн i зробив.

Пiсля цього шахраi почали вимагати ще бiльше грошей, ще бiльше шовку й золота нiби для ткання. Все це вони ховали до своiх кишень. На верстат не потрапила жодна нитка, вони, як i ранiше, працювали на порожнiх верстатах.

Невдовзi король послав другого поважного сановника подивитися, як посуваеться робота i чи швидко буде готова тканина.

З ним трапилося те саме, що й з мiнiстром.

Вiн дивився, дивився, але нiчого не мiг побачити, бо, крiм порожнього ткацького верстата, нiчого й не було…

– Правда, чудова тканина? – спитали обидва шахраi, показуючи i пояснюючи розкiшний вiзерунок, якого насправдi зовсiм не було.