Казки добрих сусідів. Розумна донька. Білоруські народні казки

Зрадiла Оленка:

– Тут, мабуть, моi брати живуть!

Вiдьма злiсно фиркнула:

– Краще помовчи! Тут живуть не твоi брати, а моi!

Пiд’iхали до намету. Виходять звiдти три кремезнi юнаки – усi на одне лице, гарнi та дужi.

Зiскочила вiдьма з вiзка i до них:

– Як, братики, поживаете? А я увесь свiт об’iздила, втомилася, вас все шукала…

– Так це ти наша молодша сестриця? – запитують брати-богатирi.

– Та я ж, я, – каже вiдьма, – я ваша рiдна сестра…

Кинулись брати до неi, почали ii цiлувати-милувати, на руках носити.

– Дивись, – дивуються вони, – як довго ми воювали: за цей час сестра не тiльки виросла, а й постарiла… Ну, та нiчого: всiх ворогiв ми перебили, залишилась одна лиш вiдьма Барабаха. Як знайдемо ii, то спалимо, а тодi й додому поiдемо.

Почула те вiдьма i тiльки усмiхнулась: подивимось ще, хто кого спалить!..

– А що це, сестрице, за дiвчинка з тобою приiхала? – запитуе старший брат.

– Та це моя наймичка, – вiдповiдае вiдьма Барабаха.

– Добре, – кажуть брати, – вона i наших коней буде пасти.

Повернулась вiдьма, крикнула до Оленки:

– Чого сидиш? Випрягай Сивку та веди ii на пашу!

Заплакала Оленка, почала Сивку випрягати. А брати пiдхопили вiдьму Барабаху на руки, понесли в намет пригощати.

Їсть вiдьма Барабаха, п’е, а сама думае: «Як ляжуть вони спати, я всiх iх зарiжу…»

А Оленка сидить ти часом на лузi бiля коней i спiвае, плачучи:

Сонечку, сонечку,

Сира землице,

Дрiбна росице,

А що моя мама робить?

Вiдповiдають земля i сонце:

Полотно тче,

Полотно тче,

Золотим вiзерунком завивае,

Доньку Оленку

З братами чекае…

Вийшов молодший брат з намету i заслухався.

– Знаеш, сестрице, знаете, братики, чи то пташка на лугу щебече, чи то дiвчина спiвае. Та так жалiбно, що аж за серце хапае.

– Це моя наймичка, – каже вiдьма Барабаха. – Вона на всi витiвки хитра, та тiльки працювати лiниться.

Вийшов тодi середнiй брат послухати, хоч вiдьма i не пускала його.

Послухав вiн жалiбну пiсню Оленки, а потiм ще почув, як Лиско загавкав:

Гав, гав!

Вiдьма Барабаха

В наметi сидить,

На чужих на братiв

Змiею сичить.

Хлiб iсть, вино п’е,

Медом запивае,

Рiдна ж сестриця

Сльози проливае.

Повернувся середнiй брат i каже старшому:

– Пiди i ти послухай.

Пiшов старший брат, а середнiй все на вiдьму Барабаху поглядае.