Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей

Отож, жив собi в Киевi один ду-у-же вiдомий професор казковоi заврологii на прiзвище Чудлик. Вiн продовжував знану наукову династiю – адже i його батько, i дiдусь, i навiть прадiдусь також були професорами. Прадiдусь уславився вражаючою знахiдкою: одного разу копав для риболовлi хробакiв у ботанiчному саду i натрапив пiд старезним каштаном на справжне доiсторичне брязкальце, яким матусi-квiтозаврихи забавляли своiх малят, коли тi здiймали галас, вимагаючи чiпсiв та цукровоi вати.

Невже ви не знаете, хто такi волошковi квiтозаври? Тодi я наполегливо раджу вам вiдвiдати лекцiю професора Чудлика, яку той читае щосуботи в республiканському планетарii.

Рiвно о 15:00, пiсля сеансу пiзнавальних мультфiльмiв, на кафедру пiднiмаеться усмiхнений, сухорлявий дiдусь у незмiнному бiлому халатi, з-пiд якого визирають картатi штани й начищенi до дзеркального блиску гостроносi черевики. Довге сиве волосся дуже смiшно стирчить з-пiд круглоi оксамитовоi шапочки з вишитою на нiй срiблистими нитками лiтерою «Ч».

Однак не поспiшайте смiятися, адже професор – справжнiй генiй, а генii зазвичай трохи дивакуватi.

Пiднявшись на кафедру, Чудлик огляне з-пiд окулярiв зал, мугикне отак: «гм-хм», поворухне вусами i скаже:

– Дорогi друзi, вiтаю вас на науково-казковiй лекцii «Легенди та правда про волошкових квiтозаврiв».

По його словах свiтло в залi почне поволi гаснути. Натомiсть на прямокутному екранi спалахне i постане дивовижна картина: величезна галявина, вкрита квiтковим килимом, оточена густими деревами, посеред якоi на березi рiчки граються i водять хороводи кумеднi iстоти волошкового кольору, суцiльно всипанi ромашками, маргаритками, айстрами, жоржинами та соняхами.

І поки ви будете розглядати цю картину, приемний баритон професора Чудлика перенесе вас у далеке минуле:

– Колись, багато мiльйонiв рокiв тому, територiю сучасноi Украiни населяли добрi, простодушнi та веселi iстоти – волошковi квiтозаври. Здебiльшого вони полюбляли мешкати у наймальовничiших мiсцях поблизу рiчок та озер.

Рацiон iхнього харчування мiстив пелюстки троянд, дикий мед, пташине молоко та солодку росу. Але понад усе iм подобалося спiвати, гратися й танцювати. Волошковий квiтозавр легко мiг прожити пiвроку без меду i пташиного молока, три мiсяцi без солодкоi роси, але якщо йому три днi забороняли гратися й танцювати, то вiн занедужував i помирав вiд нудьги. Жили волошковi квiтозаври як одна велика родина. Вони не знали, що таке лихо, зло i пiдступнiсть.