Мацюсеві пригоди

Справа не в порадах, а в тому, що ви хочете керувати, а менi призначаете роль порцеляновоi ляльки. Так от я кажу: хай йому грець, хай йому сто тисяч чортiв – я не згоден!

– Ваша королiвська величнiсть…

– Годi! Не згоден i край! Я король – i королем залишуся.

– Прошу слова, – озвався мiнiстр юстицii.

– Будь ласка, тiльки якомога коротше.

– Згiдно з законом: додаток п’ятий до параграфа 777555, книга XII, том 814 Зведення законiв та наказiв, сторiнка п’ята, рядок чотирнадцятий, читаемо: «Якщо престолонаступниковi не сповнилося двадцяти рокiв…»

– Пане мiнiстр юстицii, мене це не обходить.

– Розумiю: ваша королiвська величнiсть хоче обминути закон. Я готовий назвати такий закон, за яким це передбачено. Є параграф 105, том 486.

– Пане мiнiстр юстицii, мене це не обходить.

– І на це е закон. «Якщо король нехтуе законами, передбаченими параграфами…»

– Годi-бо, холера на вашу голову, а то…

– І про холеру е закон. «В разi виникнення епiдемii холери…»

Мацюсевi увiрвався терпець, вiн ляснув у долонi.

В зал увiйшли солдати.

– Заарештуйте цих панiв! – наказав Мацюсь. – Вiдведiть iх у в’язницю.

– І на це е закон! – скрикнув радо мiнiстр юстицii. – Це називаеться вiйськовою диктатурою… О, а це вже беззаконня! – зойкнув вiн, коли солдат стусонув його прикладом попiд ребра.

Мiнiстри, блiдi мов крейда, поплентались до в’язницi. Вiйськовий мiнiстр лишився на волi, вiддав честь Мацюсевi i вийшов.

Запала могильна тиша. Мацюсь зостався сам. Заклавши руки за спину, вiн довго походжав по залу.

І щоразу, проходячи повз дзеркало, дивився в нього й думав: «Я трохи схожий на Наполеона».

– Що ж тепер робити?

На столi лишилася купа паперiв. Може, пiдписати iх? А чому на одних зазначено «дозволяю», на iнших «вiдкласти» або «заборонити»? Може, не всiх мiнiстрiв слiд було заарештовувати? Може, взагалi не слiд було цього робити? Що ж тепер буде? І за що, власне? Що лихого вони вчинили? Правду кажучи, Мацюсь дiяв безглуздо. Чого так поквапився з укладенням миру? Мiг же викликати мiнiстрiв, i мiнiстр фiнансiв, напевно, нагадав би про контрибуцiю.

Хто мiг знати, що е там якiсь контрибуцii? Бо й справдi. Чому повинен платити той, хто перемiг? Зрештою, вони ж самi й почали. А може, написати королям? Їх аж трое, iм легше заплатити, нiж йому одному. Але як пишуться такi послання? Як вiн казав, цей мiнiстр: том 814. Скiльки ж е таких книжок? А Мацюсь за все життя прочитав лише двi збiрки оповiдань та бiографiю Наполеона. Це надто мало.