Мій світ

, Снiжана Федорова

Раптор

Хто такий Раптор

Мiй старший брат принiс вiд друга Раптора, коли менi був всього рiк або два. Це був пухнастий кiт-пiдлiток, мiсяцiв чотирьох-п’яти. Ми його так назвали тому, що коли вiн голосно мурчав – здавалось, що хтось працюе на тракторi. Отже, ми його так i назвали – Трактор-Раптор, Раптор-Трактор.

Яким гарним був Раптор

У Раптора була блискуча та пухнаста сiро-бiло-чорная шубка. Гарнi жовтi очi були схожим на горiхи. На животi у нього було жовтувата пляма.

І вiн любив, коли ми його там гладили. Коли ми пестили його, вiн замружував очi вiд задоволення i голосно мурчав. Вiн був середнiм на зрiст, товстеньким, а лапи у нього були великими та могутнiми. Тiльки-но вiн опинився в нашому домi, вiн одразу почав радiсно муркати. Був таким гарним, ласкавим та милим. І намагався не запускати в нас своi довгi кiгтi. Тому, ясна рiч, всi його одразу полюбили. Окрiм того, вiн був дуже слухняним. Якщо йому говорили, що не можна залазити на стiл, то вiн нiколи цього i не робив.

Спочатку, вiн бiльше любив гратись з моiми старшими братами, а мене побоювався. Якось, я добряче бешкетувала, i мама насварила мене i покарала. Я повинна була довго сидiти одна у великому крiслi. Я сидiла та плакала, тому, що не хотiла бути наодинцi.

І тодi, Раптор вперше сам прийшов до мне, лiг менi на колiна i став муркати. Я стала його гладити i заспокоiлась. Тодi мама вибачила мене i сказала, що я можу iти лягати.

Це було дивним, тому що, зазвичай, кицьки не хочуть iти до маленьких дiтей. Напевно, бояться, що тi будуть iх мучити. Але Раптор був незвичайний – щедрий на ласку та вмiв заспокоювати. Напевно, вiн зрозумiв тодi, що був менi необхiдним. Ось таким тямущим вiн був!

Що Раптор любив iсти

По-перше, наш Раптор нiколи нiчого не крав зi столу. Якщо вiн щось хотiв з’iсти з нашого столу, вiн завжди чемно просив цього, обережно торкаючись лапкою вашого колiна. Як всякому хижаку, йому подобалось iсти м'ясо та рибу.

Однак, потiм йому сподобалось пити кисляк, iсти борщ, а ще йому дуже подобались помiдори.

В книзi про котiв написано, що iх не треба кормити з нашого стола. Але, я гадаю, що тварини краще нас розумiють, що iм треба. І, якщо нашому Рапторовi хотiлось томатiв – то, напевно, вони йому були потрiбнi.

Коли вiн полював на мишей та щурiв, вiн iх не iв, а приносив показати нам, аби ми його похвалили.