П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів

 – Здаеться, на нас чекають тут пригоди!

– О нi, – заперечив Смоляний. – Насправдi нiчого не станеться. Просто враження таке: мiсце мае свою iсторiю, потаемнi ходи, ями, коридори. Уся гора нашпигована ходами в скелi, якими користувалися контрабандисти ще за давнiх часiв!

– Ну, – почав Джулiан i осiкся. Усi подивилися на Смоляного. Його дзижчалка раптово збудилася у сховку. Хтось вiдчинив дверi в кiнцi коридора!

Роздiл 6

Вiтчим i мати Смоляного

– Хтось iде! – запанiкувала Джорджа. – Що робити з Тiмом? Мерщiй!

Смоляний схопив Тiммi за нашийник i, заштовхавши його в стiнну шафу, замкнув за ним дверцята.

– Сиди тихо! – наказав вiн, i Тiммi слухняно зачаiвся у темрявi, шерсть у нього на загривку здибилася, а вуха нашорошилися.

– Ну, – бадьоро почав Смоляний, – тепер я вам покажу вашi вiдпочивальнi.

Дверi вiдчинилися, i до кiмнати увiйшов чоловiк у чорних штанях i бiлому полотняному пiджаку. У нього був незвичайний вираз обличчя. «Потайлива вiн людина, – подумала Енн.

– Привiт, Блоку! – недбало сказав Смоляний. І пояснив гостям: – Це Блок, слуга вiтчима. – Вiн глухий, тож можете при ньому говорити все що заманеться, але краще не треба, бо хоча вiн i не чуе, але усе нiби вiдчувае.

– Я думаю, було б просто огидно вести при ньому такi розмови, яких ми уникали б, якби вiн чув, – вiдповiла Джорджа, яка дуже поважно ставилася до правил поведiнки.

У Блока був напрочуд монотонний голос.

– Ваш вiтчим i мати цiкавляться, чому ви досi не привели до них своiх друзiв.

Блок говорив i озирався навколо, нiби знав, що тут е собака, тiльки не розумiв, де вiн, – стривожено подумала Джорджа. Вона сподiвалася, що водiй автiвки не проговорився про Тiммi.

– Ой, я так iм зрадiв, що повiв iх прямо до себе! – вiдповiв Смоляний. – Гаразд, Блоку. Ми за хвилину спустимося.

Слуга пiшов з кам’яним обличчям. Нi усмiшки, нi осуду!

– Менi вiн не подобаеться, – сказала Енн.

– Нi… десь до року, – вiдповiв Смоляний. – Вiн якось несподiвано з’явився. Навiть мати не знала, що вiн у нас працюватиме! Прийшов, не мовлячи нi слова, одягнув цей бiлий полотняний пiджак i подався щось робити в кiмнатi вiтчима. Гадаю, вiтчим чекав на нього, але дружину не попередив, я у цьому впевнений. У неi був здивований вигляд.

– А вона тобi справжня мати чи мачуха? – поцiкавилася Енн.