Переказ твору Івана Франка «Захар Беркут»

Переказ твору Івана Франка «Захар Беркут»

Тетяна Бебiк

Книга за 7 хвилин #1

Серiя «Скорочення скороченого» – це стислi перекази найважливiших творiв зi шкiльноi програми. Це книжечки-рятiвники для тих, хто не встиг виконати домашне завдання або забув про контрольну. Всього 7 хвилин – i жодних проблем! «Захар Беркут» Івана Франка – це iсторична повiсть, в якiй описуються подii 1241 р., коли жителi украiнських Карпат боролися проти монголо-татарськоi навали. Автор зображуе воякiв мужнiми i безстрашними: Захар Беркут, який стоiть на чолi громади села Тухля, його син Максим ризикують життям, а дочка боярина Мирослава покидае зрадливого батька, аби стати на шлях правди.

На тлi iсторичних подiй також вимальовуеться романтична лiнiя – кохання Максима i Мирослави, яких доля врештi привела до шлюбу. Лише у едностi i згуртованостi можна досягти перемоги – така основна думка повiстi Івана Франка «Захар Беркут».

Iван Франко

Захар Беркут

(Скорочення)

Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой…

    А.

С. Пушкин

І

«Сумно i непривiтно тепер в нашiй Тухольщинi!» Лiси стопилися, змалiли, здеколи пощезали. Люди пiдтинають красу тухольських гiр, зрубаючи столiтнi ялини та смереки.

Сильнiше за все змiнились люди. Виглядае так, нiби змоглася iхня «культура», та насправдi змоглася лише iх кiлькiсть. Сiл i будинкiв стало бiльше, проте й нужди i убожества побiльшало. Кожен дбае лише про себе, i через це сили роздроблюються, а громада послаблюеться.

А колись було не так. Хоч менше було народу, та який це був народ. І дотепер розповiдають старi люди своiм онукам про давнину та про напади монголiв.

Було це навеснi 1241 року. В горах Тухольщини стояла весна. Нещодавно у цих краях з’явився новий боярин – Тугар Вовк. Князь Данило подарував йому полонини та цiле пригiр’я Зелеменя. Щоб познайомитись з навколишнiми боярами, Тугар вирiшив влаштувати лови на грубого звiра.

Такi лови – це не забавки. Тури, ведмедi та дики – це небезпечнi противники, тому мисливцi зiбралися, як на вiйну.

На диво, серед мисливцiв опинилася дiвчина – Мирослава, дочка Тугара Вовка. Казали навiть, що з неi б вийшов муж, лiпший за ii батька. Тугар був мужчина, як дуб. «Плечистий, пiдсадкуватий, з грубими обрисами лиця i грубим чорним волоссям». Мирослава ж була дiвчина, якоi пошукати.