Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

»

Пiдземок опустив дримбу, зiперся на палицю i з приемнiстю слухав. Аж раптом до цiеi пiснi, створеноi спiвом птахiв i шепотом квiтiв, почав вливатися якийсь тужний тон – спочатку далекий, потiм щораз ближчий.

Незабаром на край лiсу вийшла виснажена, бiдно зодягнена жiнка. Вона збирала лободу, худорлявою рукою витирала сльози з очей i, думаючи, що в лiсi бiльше нiкого нема, спiвала тужливим голосом:

Ой, вже весна, весна,

Ой, доленька сумна,

Ой, порожньо в коморi,

Ой, голодно в оборi!

Гей!

Ген, далеко, широко по тихому лiсi покотилася луна, а жiнка знову заспiвала:

На столi порожня миска,

З голоду пищать дiтиська:

Луг в рясному цвiтi,

Важко людям в свiтi!.

Гей!

І знов у лiсовiй тишi розляглася луна, а бiдна збирачка лободи спiвала далi:

Ой, у росах сонце встало,

У сльозах мене застало.

В росах сонце ляже спати,

Менi ж плакати-ридати!

Гей!

Слухав Пiдземок цей спiв, i його добре серце повнилось спiвчуттям. Вiн пригадав ту весну, яку провiв колись на селi, коли у бiдних хатах не вистачало хлiба й муки, коли матерi мусили годувати дiтей бур’яном, коли худоба тинялася без пашi, а хто мiг з висiвок спекти паляницю – того вважали щасливим.

– Тепер я знаю, що вже весна. Птахи спiвають, квiти розцвiтають, а голоднi люди плачуть.

Раптом згадав, що скалки, зiбранi в кришталевiй печерi, на землi перетворюються на грошi. Пiдiйшовши тихенько до того мiсця, де жiнка збирала лободу, вивернув обидвi кишенi i старанно почав iх витрушувати.

Справдi, залишилось трохи скалок, якi, впавши на землю, заяснiли живим сяйвом.

– Та це ж скарб! Справжнiсiнький скарб! – скрикнула жiнка, побачивши срiбнi грошi. – Господи милосердний, скарб! Тепер уже не помремо з голоду, порятуе вiд злиднiв!

Вона зiбрала жменю грошенят.

Яснi сльози, що котилися з очей, говорили про все. Пiдземок дивився на неi, i йому також захотiлося плакати.

Коли жiнка, поцiлувавши землю, встала i пiшла в лiс, Пiдземок сказав:

– Нема чого нам тут залишатись. Весна – справжнiсiнька. Треба негайно повертатися з вiсткою до короля.

Аж тут раптом чуе: гуркотить щось по дорозi. Глянув, а це той циган, що водив iх на ярмарок, повертаеться по казанок i дримбу.

Пiдземок миттю схопив сукувату палицю, щоб боронитися вiд цигана, коли б той випадково зайшов сюди.