Сон долин місячного шовку

Сон долин мiсячного шовку

Лiлiя Нiколаенко

Василь Юдов

Чи знали ви, що наша реальнiсть не едина у Всесвiтi? Існуе зовсiм iнший, таемничий свiт – космiчна краiна сновидiнь. Усi ми нею подорожуемо увi снi, але, прокинувшись, майже нiчого не пам’ятаемо. А от герой нашоi казки – хлопчик Данко – не лише розкрив таемницю Мiсячних Долин, а й змiнив за допомогою снiв реальне життя. Хто у дитинствi не мрiяв стати принцами i принцесами? Маленькi красунi з Мiсячного палацу вишивають зiрки золотими нитками. Потiм зорi злiтають з полотна, щоб сяяти на небосхилi.

Але Мiсячному королiвству загрожуе небезпека. Смiливий Данко врятуе зоряну краiну вiд вiчного мороку, адже саме в дитячому серцi найбiльше свiтла й доброти. Читачiв та допитливого хлопчика чекае фантастична подорож, яку неможливо покинути на пiвдорозi.

Лiлiя Нiколаенко, Василь Юдов

Сон долин мiсячного шовку

Частина 1

Мiсячнi принцеси

Окрiм земного, звичного нам, свiту, iснуе ще багато дивовижних невiдомих свiтiв.

І одним iз таких е свiт сновидiнь…

Рознiжена мрiями думка втiкае у сон, щоб нiхто не тривожив грубiянством та насильством, щоб нiхто не ошукав пiдступнiстю i зрадою, i там будуе iз добрих слiв та нiжних дотикiв краiну недосяжноi любовi, галактику вiри i надii, всесвiт людського щастя.

Казкове королiвство, у якому фантазii стають реальнiстю, а у мрiй виростають прекраснi бiлi крила… – кожен iз нас там бувае щоночi, але не всi можуть розгадати вiчну таемницю сну. Не всi здатнi хоча б згадати своi загадковi нiчнi мандрiвки, а якщо i можуть, то здебiльшого згадують щось несуттеве, таке, що вiдбуваеться лише на окраiнах цього прекрасного королiвства.

І тiльки тим не багатьом, що ще iз дитинства залишились вiрними своему внутрiшньому свiту, залишили серце вiдкритим для свiтлих дитячих мрiй – вдаеться потрапити у справжню казку, i хто сказав, що тiльки увi снi?!

Бiднi жителi мiст звикли бiгати, як сполоханi мурашки, – удень, i нудьгувати, коли настае довгий вечiр. Мати бiлявого Данка нiколи не читала йому казок i нiколи не спiвала колискових.

Вона працювала з ранку до ночi, та мала крiм нього ще трое дочок. Усi сестри були меншими за Данка. А хлопчиковi скоро мало виповнитися десять, i батько мав вiдвести його до школи.

– Що толку з тiеi грамоти? – сердито примовляла мати. – Хай би краще iшов з тобою у цех, дивився, як люди ремеслом займаються!

– Та куди ж його в цех таскати, такого малого! – говорив батько. – Хай ще побайдикуе.