Чарівник країни Оз

Це – жорстоке випробування: цiлий рiк я простояв як укопаний, от i думав-гадав про всяку всячину i дiйшов висновку, що найбiльшим нещастям було втратити серце, бо коли я кохав, то був найщасливiшою людиною у свiтi. А той, хто не мае серця, кохати нездатен. Ось чому я прагну попросити у Великого Чарiвника Оза дати менi нове серце. І якщо у мене воно буде, я повернуся до коханоi й одружуся з нею!

Затамувавши подих, Доротi й Опудало слухали iсторiю Залiзного Лiсоруба i збагнули, чому вiн так гаряче пориваеться за новим серцем.

– А я все одно, – мовив Опудало, – проситиму розум, а не серце, бо коли немае розуму – нiяк не збагнеш, що з тим серцем дiяти…

– Нi, таки попрошу серце, – стояв на своему Залiзний Лiсоруб. – Бо сам по собi розум ще нiкого не зробив щасливим. А якщо нема щастя – то нащо тодi й жити на свiтi…

Доротi на це нiчого не сказала, бо хто з ii нових друзiв мае слушнiсть – вона не знала, а едине, чого прагнула сама, – це повернутися додому, до Канзасу i тiтоньки Ем.

До того ж ii тривожило, що iм з Тото хлiба залишилося лише на один зубок. Вони ж iз Тото не були анi залiзнi, анi солом’янi i без iжi обiйтися не могли.

Глава 6. Зустрiч iз Лякливим Левом

Отак Доротi та ii супутники йшли та йшли дрiмучим лiсом. І хоча крокували вони тiею самою дорогою iз жовтоi цегли, та зараз шлях був подекуди завалений сухим гiллям та опалим листям, тож iти було украй незручно.

У цьому глухому закутку лiсу майже не чутно було пташиного спiву, бо пташки люблять вiдкритий простiр, де вдосталь сонця.

Натомiсть час вiд часу з лiсовоi хащi доносився лютий рик якогось хижого звiра. Й вiд цього рику в дiвчинки шалено калатало серце, бо вона не знала, що то за звiр. А от Тото здогадувався i тому тулився до ii нiг i навiть не смiв у вiдповiдь гавкнути.

– Чи довго нам ще йти цим лiсом? – запитала дiвчинка у Залiзного Лiсоруба.

– Не знаю, – вiдповiв той, – бо сам я у Смарагдовому мiстi нiколи не бував.

Але тато мiй, коли я був ще зовсiм хлопча, туди ходив i навiть розповiдав, що шлях той неблизький i небезпечний, хоча неподалiк вiд мiста, де мешкае Оз, край небаченоi краси. Та менi, поки зi мною маслянка, нiчого не страшно. Опудаловi теж нiщо не заподiе шкоди, а вам i поготiв боятися нема чого. Адже у вас на чолi – вiдбиток цiлунку Доброi Чаклунки, а вiн неодмiнно убереже вас вiд усякого лиха.

– А як же Тото? – вигукнула дiвчинка стривожено.