Шхуна «Колумб»

– Так… так… Але все ж… менi не зовсiм ясне це завдання…

– Ой, який ви недотепа… Торiанiтового промислу на островi не повинно бути. От i все! – виразно закiнчив Анч.

– А професор Ананьев?

– У нього хворе серце… Лiкарi побоюються, що вiн довго не проживе. Розумiете?

– Та-а-ак… та-а-к… Ну а коли я не згоден?

– Можете заявити на мене, але не сподiвайтеся, що вам простять 1918 рiк. У нас матерiалiв бiльше нiж треба… По-друге, можете бути певнi, що руки в нас довгi. По-трете, коли ви ще раз продумаете ситуацiю, в яку ви потрапили, то згодитесь, що цей вихiд з вашого становища – найкращий.

Ви задоволите свою приховану зненависть i дiстанете чималу нагороду… А поки що будемо лягати спати. На добранiч.

Знайда чула, як вийшов хтось на подвiр'я, i все стихло. Вона лежала з розплющеними очима й не могла заснути. Вона сподiвалась почути ще що-небудь. Але в кiмнатi було тихо.

Анч викурив перед сном цигарку i дивився у вiкно на подвiр'я, освiтлене мiсячним свiтлом, де задумливо вiд хвiртки до городу i назад походжав Якiв Ковальчук.

Анч так i залишив його ходити й думати, а сам досить спокiйно вмостився на iнспекторовому лiжку.

Сон утiкав вiд Знайди. Рiдко траплялися такi випадки, коли вона не засинала одразу. Дiвчинка мало зрозумiла з того, що почула. Проте для неi було ясно, що людина, яка прибула до них, пiдмовляла Якова Степановича на щось погане. Знаючи iнспектора, вона майже не мала сумнiву, що вiн на цю погану справу пристане. Вони щось задумали проти батька тiеi дiвчини.

Знайда дуже рiдко з'являлася у Соколиному. Висiлка вона не любила. Розбишаки-хлопчики кричали «дефективна» i збiгалися дивитись на неi, мов на чудного звiра. Тiтки жалiсно хитали вслiд iй головами, а дорослi рибалки майже не звертали на неi уваги.

Про професора Ананьева та його доньку вона довiдалась тiльки останнього дня. Дiвчина в сандалях справила на неi велике враження тим, що прийшла висловити подяку. Знайда майже не пам'ятала, щоб хтось колись iй дякував.

Хiба який рибалка механiчно казав «спасибi» за кварту води. Тепер вона вдруге почула про Ананьева. Дивне у нього iм'я – «професор». Ну, та всякi iмена бувають. Дiвчинка ще й ще раз передумувала ненароком пiдслухану розмову. Вона не любила Якова Степановича. Навiть бiльше: вона його боялась i ненавидiла, хоча звикла коритись йому беззаперечно. Єдина людина, яку Знайда згадувала чуло i з сльозами на очах, – була померла дружина Ковальчука.