Ангели помсти

Четверо наших стрiльцiв зробили добрячий залп. Потiм решта ввалилася у кiмнатку, де лежали на лiжках обдовбанi наркотою вiрмени. Загули гiдравлiки. Хруснули ребра, i бризнула кров. Кабан мiсив у дикому отупiннi.

– Суки, ви менi носа поламали. Суки! Найнещаснiший мужик у свiтi!

Усе закiнчилося через п’ятнадцять хвилин. Ми посунули до заготзерна. Там ще шестеро. Їх застали з нашими блядями. Двох почепили вниз головою, решту роздягли, а одяг забрали. Кабан якiйсь блядi розквасив усю мармизу. На сьогоднi все закiнчилось.

Ульян звернув до заярського ставка i потопив там ланцюги, стволи, арматуру.

Я прискочив, коли все закiнчилося. Нiчого страшного, окрiм поламаних ребер, пiдбитих очей та двох зламаних щелеп. Проте вiрмени мовчали. Двое сержантiв витягли цiлий кульок маковоi соломки. Я подався в центр, де лежав Серонян, проткнутий у серце шилом.

– Що у тебе, старий? – пiд’iхав полковник Коломiець.

– Найстрашнiше, товаришу полковник, – качан в задницi, – вiдповiв я тим же поважним, навiть трохи панiбратським голосом.

– Та чорт з ними. Хтось за нас порядок наводить. Але ось грабонули Бiлявського й ощадкасу, – сказав полковник i подивився на темнi яри.

Я проковтнув i подивився на нього.

– Значить, так. Я iду в Трускавець, – двое санiтарiв вантажили Сероняна. – Блядь, а вiн куценький був. Тьху, на мiсцi баби я б з ним на одному гектарi срати не сiв.

– Так точно, товаришу полковник.

– А ти давай, Гриша, розбирайся. Без Сероняна у нас четверо жмурiв.

Ось так. А я до Трускавця.

Я на той час давно покинув полiклiнiку. Зразу пiсля смертi лiкарки влаштувався на бензозаправник слюсарем. Який слюсар на бензозаправнику? Така у мене i робота. Того дня я прикручував стопсигнали одному вiрмену. Я вам роз’ясню: тут до бензозаправника прилiпилося маленьке СТО. От я на двi парафii i тягався. А мiй бовдур гарував, як виявилося, у центрi, вибиваючи зуби. Але точно можу сказати: вiрмен сидiв у машинi. Курить i слова, бидло, не зронить, наче я йому щось винен.

Але мало того. Пiдкочуе чорна «Волга». І вилазить з неi Едiк Батрак. В димiну. На Батрака подивишся – то мiй нащадок, який висиджуе на парканi в центрi мiста, плюе крiзь зуби, товче писки, смалить дешевий портвейн, – ангел, а не синаш, коли подивишся на цього Батрака. Вiн ще в тому роцi натягнув нещасну секретарку самого голови райкому. Зайшов, типу, дядя Ваня, привiт вам, а виходив, то заволiк до туалету i вiдтрахав по повнiй програмi.