Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Їi Гриша був iз того розряду худосочних псевдоiнтелiгентiв, якi свою нiкчемнiсть «зганяють» на домашнiх – жiнках i дiтях.

Найбiльше Алiна сумувала навiть не за сином, а за онуками. Двое хлопчикiв-близнят снились iй чомусь завжди у гумовому човнi, який вiдносило в море. Вони розпачливо кликали: «Бабуню, рятуйте!» Майже щоночi Алiна прокидалась у гарячцi вiд жаху й до ранку не могла заснути. Тому, коли несподiвано знайшла в поштовiй скриньцi лист, що виграла «зелену картку», одразу ж зателефонувала синовi й повiдомила, що починае оформляти документи.

Син обiцяв допомогти, бо досi мусив наймати дiтям дорогу няньку.

Чиновники ще надовго запустили Алiну лабiринтами кабiнетiв, та врештi вона продала квартиру й отримала дозвiл на виiзд. Ще залишилась маса нерозв’язаних справ, але син уже зарезервував квиток на десяте жовтня – треба було летiти.

Щойно Оксана з’ясувала, що воно таке ПМП, – енергiйно взялася оформляти всi документи i вже за пiвроку купила собi авiаквиток на десяте жовтня.

Так несподiвано i спокiйна Оксана, i засмикана зборами Алiна тiеi осенi опинились на лiтаку авiалiнiй Украiни рейсу Киiв – Нью-Йорк.

У лiтаку Оксана примостилась бiля вiкна в самому хвостi, Алiна ж – десь у серединi салону. Тiеi митi, коли шасi вiдiрвались вiд землi, обидвi жiнки вiдчули, може, вперше в життi, якийсь незбагненно глибокий простiр – СВОБОДУ непiдвладну земним законам, метушнi й часу. Лiтак пiдняв iх у високе незвiдане пiднебесся. Скупчення хмар навiювали такi гарнi думки й переживання, яких жодна з них уже давно не вiдчувала.

Кольори хмар за вiкном змiнювались вiд снiжно-бiлого до рожево-перламутрового i пiдносили дух мандрiвниць ще вище у зоряний простiр.

У Дублiнi старий лiтачок робив посадку й дозаправку. Натовповi окрилених i трохи пiдпоених украiнцiв, яким випало перетнути залiзну завiсу советських кордонiв (що завжди тривожило i надихало), дозволили вийти у вестибюль. Дублiнський аеропорт був першим «закордоном» i для Оксани, й для Алiни.

Вони повiльно шпацерували по залi, зачудовано дослухались iншомовних оголошень, непомiтно розглядали людей, вдихали незнайомi запахи i були у повнiй ейфорii. Життя давно не здавалось таким яскравим.

У центрi зали аеропорту Шенон стояв стенд з копiями старовинних прикрас кельтiв, нащадками яких вважае себе кожен справжнiй iрландець. Дивовижноi краси мiдянистi сережки, намиста, браслети i пряжки лише здавалися недбало розкинутi на червоному оксамитi.