Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Ця дюна – мiсце майбутнього «Салуну Бiлого Коня»…

На диво справи в Антуана пiшли швидко i злагоджено: кожен мешканець Асатiгу хотiв докласти лапу чи копито до будiвництва нового iстеблiшменту. Конi, хоч i були лiнивi й розбалуванi увагою туристiв, натягнули з усiх усюд старi уламки яхт i кораблiв, якi виносили на берег океанськi шторми (вони розраховували на майбутнi знижки у барi). Бобер-будiвельник збив iх до купи, поскручував канатами i вибудував на вершечку дюни терасоподiбну споруду. Усе це здiйснювалося пiд керiвництвом чорноголового Нирка-архiтектора.

За молодостi Нирок мандрував свiтами i вiдвiдав неймовiрну кiлькiсть барiв, зокрема на Карибах. Його проект заiнтригував Антуана, який барiв, крiм канадiйських, багато в своему життi не бачив, але любив екзотику.

За кiлька мiсяцiв, великою мiрою завдяки порадам офiцiйного на той момент радника Нирка, «Салун Бiлого Коня» було вiдкрито. Антуан дуже пишався своiм досягненням i статусом власника бару, яким його нагородив Ренжер Сем. Бар таки мав екзотичний вигляд – уламки кораблiв, щогл, шматки канатiв прикрашали стiни, стiльцi й столи були зробленi зi старих барил, стiйка бару – у формi перекинутоi шлюпки.

Наплив публiки не спадав, Антуановi доводилось працювати майже цiлодобово. Час було летiти по Жаклiн, яка могла б допомагати на кухнi i тим самим сприяти бiзнесовi.

Одного лiтнього ранку, залишивши всi необхiднi розпорядження своiм помiчникам, Антуан вирушив додому. На розлогiй дюнi край острова гордо височiв його Салун, а води безмежного океану омивали, як завжди, мальовничi береги Асатiгу.

Груди гусака розпинало вiд гордостi, вiн навiть спромiгся на такий собi переможний клич, що розчинився в небi.

Жаклiн уже давно чекала свого гусака у далекому Квебеку, щодня поглядаючи в сiре похмуре небо. Подружки не могли розрадити ii смуток, улюблений шопiнг не тiшив душу. Тож коли ще за верхiвками вiчнозелених сосен вона почула знайомий гелгiт, помчала назустрiч. Антуан i Жаклiн довго обвивали шиями одне одного, розглядали кожну пiр’iнку i вирiшили бiльше нiколи не розлучатись.

Вони дуже скучили одне за одним i нiяк не могли наговоритись.

Антуанова розповiдь про «Салун Бiлого Коня» дуже порадувала гуску, яка в своiх найсмiливiших мрiях не могла уявити такого успiшного розвитку подiй. Ще кiлька днiв вони провели, вiдвiдуючи родичiв i знайомих, та невдовзi на свiтанку здiйнялись у похмуре небо i подались у зворотну путь.

Перше враження Жаклiн про острiв було суперечливим.