Вибране

Отже, якщо мiтологiзацiя бере гору над iсторичним аналiзом, то чи здатнi ми на усвiдомлену дiю в певному iсторичному контекстi, скеровуванi власним досвiдом та знаннями, чи завжди е манiпульованими чимось «зовнiшнiм», що перебувае в суспiльних дискурсах, iнституцiях тощо, а iснування цього зовнiшнього, в свою чергу, е рушiйним механiзмом конфлiктних процесiв конструювання дискурсiв? Такi питання стають ще виразнiшими, якщо порiвняти поезiю з iншими творами своерiдного спартанського циклу К. Кавафiса («Ступай, спартанський царю», «…200-го року до Рiздва Христового», «Тим, хто збройно боронив Ахейський союз»).

Така метода в цiлому нагадуе принципи лiтературного письма, що розвинулися кiлька десятилiть пiсля смертi поета, однак вважати К. Кавафiса предтечею постмодернiзму (принаймнi, в його грецькому варiантi) загалом немае пiдстав. Протеiзм Кавафiсового тексту не стiльки декларуе вiчну плиннiсть смислiв чи заперечуе iснування iстин, скiльки внаочнюе обумовленiсть нашого знання соцiальним контекстом, що часто перетворюе рiзнi шляхи пошуку iстини на небезпечнi манiвцi. Крiм того, творчiсть К. Кавафiса антропоцентрична та особистiсна. Складно не вiдчути, що й у найбiльш карколомних обставинах, в яких розум поета осягае своiх героiв, вiн не припиняе милуватися унiкальнiстю людини, що полягае не тiльки в умiннi створювати навколо себе «новий свiт», але й встановлювати зв’язки з подiбними собi, формуючи «МИ», голос якого в хронологiчнiй перспективi наростатиме в текстах поета. Це звернення до колективноi iдентичностi, захоплення iсторичними трансформацiями грекiв, iхнiм умiнням берегти один з найважливiших тожсамiсних чинникiв – мову – вступало в суперечнiсть зi згаданою космополiтичнiстю К. Кавафiса. Однак саме це зробило поезiю Александрiйця актуальною для всього грецького свiту, що перебував в ХХ ст. у складних пошуках власноi iдентичностi.

Завершуючи короткий огляд поетики К. Кавафiса, варто спинитися на втiленнi в його поезiях естетичноi категорii прекрасного.

Ідея краси в поезii К. Кавафiса зближуе його з багатьма модернiстами, що дозволяе критикам зараховувати поета до лав декадентiв поруч з Ш. Бодлером та О. Уайльдом. Справдi, естетизацiя смертi та хворобливих задоволень присутня в багатьох вiршах К. Кавафiса. Однак органiчний зв’язок з грецькою традицiею, вiдображений насамперед у мовi, розкривае ще одне джерело натхнення та своерiдний орiентир поета: це – свiт краси Гомерових поем. Естетизм К.