Вибране

До жодного його тексту складно додати визначення «результат», оскiльки всi вони перебувають в процесi постiйного переписування, трансформацii в контекстi творчостi самого поета, а потiм розпочинають трансформуватися в контекстi рецепцii читачем (недарма один з критикiв назвав Кавафiса «мiнливим морським старцем», вважаючи протеiзм однiею з характерних рис його творчого методу). Поет розробляе систему пiдготовки своiх текстiв, в основi якоi лежить iхня постiйна змiна, неспинна робота з мовою, мета якоi – вилучити з тексту все зайве, знайти форму iдеальноi простоти, що схожа на порожнечу, з якоi починають неспинно вiдлунювати смисли.

Тексти К. Кавафiса пов’язанi мiж собою, iх можна групувати в тематичнi цикли, об’еднувати за реалiзацiею тих чи iнших засад поетичного письма. Його творчий доробок складаеться з близько трьох сотень вiршiв, бiльшiсть з яких е мiнiатюрними текстами. Критики умовно розподiлили iх на групи: «Визнанi» – 154, «Вiдхиленi» (забракованi автором i вилученi зi збiрок) – 37, «Прихованi» (поезii в стадii поставання, що набули завершеноi форми, але яким не знайшлося мiсця в системi, вибудовуванiй автором) – 75, «Незавершенi» – 30 i три поеми в прозi. Оприлюднення поезiй вiдбуваеться у виглядi збiрок, написаних калiграфiчним почерком майстра, якi К. Кавафiс розсилае за спецiальним каталогом, у такий спосiб пiдкреслюючи важливiсть для себе зв’язку власного тексту з його читачем. Згодом, звертаючись до послуг друкарнi, поет буде застосовувати той самий пiдхiд власноручного компонування збiрок. Самi збiрки теж е певним систематизованим каталогом: внаслiдок редагування текстiв або змiн у порядку К. Кавафiс надсилае листи адресатам з проханням повернути попереднi копii, замiнивши iх на оновленi варiанти. В останнi роки свого життя, пiдводячи своерiдну риску пiд поетичним доробком, К. Кавафiс дiлить свою поезiю на «до 1911» та «пiсля 1911» i пiдстави для такоi черговоi систематизацii i досi е предметом дискусiй кавафiсознавцiв.

Робота з поетичним словом зближуе К.

Кавафiса з символiстами, насамперед, iз парнасцями, однак iхнiй рух скерований в рiзнi боки. Це вiдточування манери письма, що в певному сенсi доходить до математизацii поезii в творах С. Малларме чи П. Валерi, проте спрямоване на виведення за межi поетичного дикту будь-чого, пов’язаного зi звичним оздобленням художнього мовлення (тропами, фiгурами мови тощо). Саме через таку настанову К. Кавафiса звинувачували в створеннi поезii, позбавленоi поетичного духу.