Вир

«Ну що ж, – кажуть, – сiдай iз нами, хазяйських галушок попробуй». Сiв я за стiл, перехрестився, наколов спичкою галушку, а вона наполовину з висiвок, видно, як i остюки стримлять. Оце так, думаю, в нас мати дома i то кращi варить. Полягали ми спати. Уночi як схопило мене за живiт, Боже мiй, як наче хто ножем рiже! Цiлу нiч бiгав надвiр. Пiдпасич Іванько, мiй новий приятель, шепче менi на вухо: «Це ще нiчого. От як дядько Вавило тебе батурою одшмагають, отодi знатимеш!» – «За що ж вiн битиме?» – питаю. – «Вiн знайде за що».

На другий день погнав я пасти. Хлопцi полягали спати на толоцi, а мене заставили скот завертати. Вони собi спочивають, а я стримлю з герлигою бiля худоби. Сонце пече, трава пахне, рай, та й годi. Присiв я на травичку та незчувся, як i заснув. Як опече мене щось по спинi, я так i скрутився, як листочок на вогнi. Глядь – хазяiн з батурою стоiть, зуби шкiрить: «Оце так доглядаеш хазяйське добро? Отак пасеш?» Та батогом по ногах, по ногах, так п’явками й беруться. Упав я на землю, прошусь: «Дядечку, не бийте, я бiльше не буду!.

.» А вiн осатанiв, нiчого не чуе, батурою чистить, аж менi в очах все перевертаеться, як млинок. Порвав на менi штанцi, сорочку пошматував разом iз тiлом, кинув на толоцi, мов цуценя.

До самого вечора лежав я, гiрко плачучи. Пiдходили до мене пастушки, щось говорили, але я до них не обзивався. Звечорiло. Погнали худобу, а я лежу один посеред степу, i тiльки сира земля менi рани студить. То грудьми на нiй полежу, то на спину перевернуся – i легше менi зробиться, малому, не так болить побите тiло.

Лежав я, лежав, потiм устав i побрiв до хутора, мов калiка безнога. Іду, а сонце вже зайшло, небо червоне, а по ньому бiлi голуби лiтають. Як заплачу я, як закричу. Був би, думаю, i я голубом, полетiв би матерi прохати, щоб забрала мене звiдси… А ти кажеш, я за куркулями жалiю. Хай за ними чорна яма жалiе!

Кузько зробив судорожний рух кадиком, якось по-гусячому повернув шию.

– Проте й куркулi теж бувають рiзнi, – продовжував вiн далi.

 – Викурили ми iз Троянiвки Василя Гончаренка. Скажи менi, який iз нього куркуль? Наймитiв не тримав, землi на слабенького середняка, в полiтику не лiз. Так ми його за штани i в конверт. А справжнi куркулi по Казахстанах та по Середнiх Азiях живуть, пасiки порозводили, чай з медочком попивають…

– Ну, сам знаеш, лiс рубають – трiски летять.

– Отож. Я й говорю – до людей пiдхiд треба мати. Спiймав мене ти з носилками – i зараз грозиш пiд суд вiддати.