Вир

Так i знай – пшеницi вкрав на току. А позавчора Вихорiв Тимко iз Тетериною Орисею в степ пiд ручку ходили. Вони таки доходяться…

За все це сiльська парубота була на нього давно сердита i весь час шукала приводу насолити старому. От чому всi хлопцi так радо рушили на його подвiр’я. Обережно пiдкралися до повiтки, взялися за роботу. Денис упрягся в голоблi, Марко побiг вiдчиняти ворота, а Тимко знайшов посеред двору якийсь цурупалок, пiшов запручувати хатнi дверi, щоб стара Прокопиха, зачувши в дворi метушню, не могла вийти з хати.

У воротях Денис несподiвано рвонув «соб», колесо глухо стукнуло об вушак i зачепилося за нього. Хропiння на возi затихло. Хлопцi, як по командi, кинулися навдьори. Денисовi уже тiкати було нiкуди, i вiн присiв помiж голоблями. Пройшла хвилина, друга. На возi знову почулося хропiння. Тимко прибiг iз темряви, тихо спитав, де хлопцi.

– Порозбiгалися…

– Повезли вдвох.

Викотили воза на вулицю, потягли по пiску помiж тинами. Денис хекав, як бик у плузi, раптом кинув на землю голоблi, шугнув у темряву.

– Ти куди? – зашипiв на нього Тимко.

– Хлопцiв шукати…

– Я тебе нашукаю! Ану йди тягни.

Денис поплював у руки, впрiгся i поволiк воза далi. На поворотi дороги iз-за верб один по одному вийшли хлопцi.

– Свистуни, – лаяв iх Тимко.

Тi винувато пiдiйшли до воза, мовчки стали допомагати везти далi. В тихiй жалобi, як похоронна процесiя, прослiдували сонним селом, бiля виiзду на полтавський шлях зупинилися, тихо стали радитися, куди везти. Тимко наполягав, щоб на мiст, Марко – на колгоспний двiр: хай, мовляв, уранцi люди посмiються, що приiхав уночi Матвiй на чортах у колгосп записуватися.

Гарасько придумав найкраще:

– Давайте його в степ одтарахтаримо. Дорога пiшла добра.

– Може, ти здуру аж у Полтаву повезеш? – визвiрився на нього Тимко.

– О, знайшов, – майже вигукнув Марко, так що на нього всi зацитькали. – Давайте його на тирло переправимо. Там мiлко. Я вчора напував волiв.

Тимко махнув рукою:

– Поiхали…

Тирло – невеличкий, порослий травою острiвець посеред Ташанi.

Кубляться та чепуряться на ньому домашнi гуси та качки, сiдають на спочинок перелiтнi журавлi, в’ють гнiзда луговi чайки. Весною, коли спадае вода, забродить туди пастися худоба, тирлуеться там, а зимою, коли жовтий очерет занесе снiгом, особливо вечорами, петляють по острову лисицi, вичiкуючи на поживу.

До гатки хлопцi зобралися благополучно. Стали спускатися до Ташанi; Дениса мотало в голоблях, як проклятого.