Вир

Одначе не так сталось, як бажалось. Вдався Улас до сiльського господарства зовсiм непридатним. Заставлять його сiно на гарбу класти – накладе так, що тут же й розсунеться; пошлють бикiв поганяти – борозну скрутить, огрiхiв наробить; кiлок у тин заб’е – обов’язково криво. Всьому виною – книжки. Якби не ота напасть, може б, i вийшов iз хлопця добрий господар. А то, вiдколи навчився читати, з книжкою не розлучаеться.

Спочатку Лук’ян радiв, дивлячись на нього: «Беручке хлоп’я, гляди, якимось професором буде або ще вище».

– Ану кидай к лихiй годинi свою бiблiю та йди з-пiд корови вичистиш!

Улас глянув на батька добрими зляканими очима.

– У мене ж екзамени, тату.

– А в мене руки одвалюються од роботи, працюючи на вас, дармоiдiв! – Вiн вирвав книжку з рук Уласа i закинув у бур’ян. Улас пiшов у хлiв i довго плакав у кутку за яслами, потiм розшукав книжку в бур’янi i заховав за бантиною.

Увечерi засунув ii за пазуху i побiг у артiль до сторожiв. У малесенькiй накуренiй кiмнатi читав уголос про хороброго капiтана Гранта, про пiратiв, про море, про страшних орлiв, якi можуть у пазурах пiднести малу дитину. Сторожi слухали його уважно, пiдтримували його бажання вчитися, всiляко заохочували, щоб вiн читав усе новi i новi iм книжки, i проявляли при цьому значний до них iнтерес.

– Учись, хлопче, учись. Врем’я тепер пiдходить таке, що без науки – гоп та й стiй.

І як батько не противився, як не перешкоджав навчанню, Улас все ж таки поступив у Зiнькiвську десятирiчку i успiшно закiнчив ii. Дивуючись такiй впертостi сина i в душi навiть схвалюючи ii, Лук’ян махнув рукою:

– Дивись, як знаеш. У тебе свiй розум е.

І Улас задумав поступати в Харкiвський унiверситет. Лук’ян назбирав двiстi карбованцiв грошей на дорогу, мати напекла хлiба та коржикiв, брат, який працював трактористом, зробив сундук i покрив його чорним лаком, так що вiн став схожий на гроб, прикував до нього здоровенний замчище, приробив залiзну ручку, – i всiею сiм’ею пiшли проводжати Уласа в науку.

– Грошей висилати не буду. Людськi дiти якось вчаться, i ти бiля них мостися. Почитай там учителiв своiх i родителiв не забувай.

Мати витерла хусткою очi, глянула крiзь сльози на старшенького:

– Рушник хоч узяв?

– Тут вiн, у сундучку.

– Бережи ж там грошi та на вулицях оглядайся.