Вир

Ось чому так настирливо чекав Гнат приходу секретаря i вже навiть почав гнiватись, що той не приходить, як раптом пригадав, що секретаря викликано в район на якесь засiдання, отже, в сiльрадi вони залишились вдвох iз кучером Кузьмою, що сидить пiд конюшнею i латае хомут.

Гнат вiдкрив вiкно i запитав у Кузьми, куди пiшов виконавець.

– Коли б не додому снiдати, – поволеньки вiдповiв Кузьма.

– Ти довго будеш ширяти швайкою?

– А що таке?

– Сiдлай жеребця. Менi iхати треба.

– Як же я його засiдлаю, як вiн пасеться аж за Радькiвщиною? Це ж п’ять верстов.

Доки приведу – обiд буде.

– А хто тобi давав розпорядження там пасти?

– От тобi й раз!.. Хiба ж ви забули, як ми iхали степом i ви казали, що там сiльрадiвська толока i щоб я тамечки пас.

Кузьма волоче в конюшню недолатаний хомут, розшукуе вуздечку i поволеньки пускаеться в дорогу. Через двi години iз-за бугра появляеться вiн на жеребцi, iде тюпки, як верблюдом по Сахарi.

– Швидше! – кричить йому Гнат.

– Куди швидше? Вiн такий сатана, що ще скине.

Поволi, як би сонний, прив’язуе Дуная до конов’язi, накидае йому на спину сiдло. Незабаром повз вiкна пропливае лискучий вiд поту рудий круп жеребця. Гнат уже стоiть на ганку i жде, доки йому пiдведуть коня.

– Пльотку, – простягае вiн до Кузьми руку.

– І навiщо вона вам здалася? – мнеться Кузьма. – Дунай i так слухняний.

– Не твое дiло.

Гнат чiпляе на руку нагая, жеребець скошуе очi, неспокiйно перебирае ногами, шкiра на ньому ворушиться.

Гнат натягае повiддя, лице його стае червоним, як випечена цегла, жеребець поволi осiдае на заднi ноги, робить стрибок i стелеться в наметi, збиваючи копитами хмару куряви. Кузьма довго дивиться вслiд головi i знову сiдае пiд конюшнею латати хомут.

Кожного ранку Гнат об’iжджае село, щоб встановити, чи всi вийшли на роботу, чи немае нiяких порушень, якот крадiжка колгоспного майна, порубка дерев на шляху, ночiвля проiжджих та перехожих без його дозволу i т. д. Цього разу, iдучи селом, вiн ще здалеку помiтив запряжену волами гарбу, що зi скрипом рухалася йому назустрiч.

На гарбi лежали Опанас Бовдюг, Гарасько Сич, Охрiм Горобець, Сергiй Золотаренко i Андрiй Блатулiн – Латочка. Бiля гарби танцюючою ходою iшов молодий парубок Северин Джмелик – «двогубий», прозваний так за те, що колись парубки «на чужiй» розсiкли йому навпiл губу. Губа зрослася, але тонюсiнький, як ниточка, рiвчачок все рiвно роздiляв ii на двi половини.