Вир

З медпункту Гнат заiжджае в школу. В системi виховання вiн, звичайно, нiчого не тямить, зате переконаний, що без нього там дiло не пiде, i вважае за свiй обов’язок навiдуватися туди майже кожен день. Цього разу вiн застав учительку посеред класу.

– Ну, як тут у вас? Перегибiв нема?

– Нi, у нас усе добре.

– Цей ваш новий учитель не говорить, що Махно був революцiонер?

– Нi, вiн такого не говорить, – усмiхнулася вчителька.

– Дивiться ж тут…

– Хотiла вас запитати, як iз ремонтом школи?

– Жду решенiя…

Огляд порядку в селi не проходив без пригод.

Так трапилося i цього разу. Проiжджаючи мимо хати Ганни Лященко, Гнат помiтив, що в неi ще i досi топиться. Це здивувало його, бо було вже дванадцять годин дня, в цей час усi на роботi, а в неi дим з труби валить. Прив’язавши коня до ворiт, Гнат пiшов у хату. Ганна, молодиця рум’яна та бiлолиця, вправно орудувала дерев’яною лопатою, саджаючи у пiч хлiб. На голих лiктях ii засохло тiсто. Гнат набирае череп’яним кухлем води з вiдра, жадiбно випивши, запитуе:

– Ти чого не на роботi?

– Бачиш? Хлiб печу.

– А робота на полi хай сама робиться?

– Не кричи. Ти не в лiсi.

– Я голова сiльради i маю право вимагати порядку. В другiй хатi щось заторготiло стiльцем, i через порiг переступив Улас Хомутенко.

– А ти чого тут? – визвiрився на нього Гнат.

– Прийшов написати листа тiтцi Ганнi i дивуюся вашiй поведiнцi. Вскочили в хату, кричите. Вам не властиво розмовляти з людьми у спокiйному тонi?

– А-а! Студент! Тебе витурили з унiверситету, так ти, знаеш-понiмаеш, письомця пописуеш? Скiльки ж тобi за це грошей платять?

– Менi не грiшми, а дякою платять.

А вам тiльки грiшми?

– Тебе не спитали, сморкуна! – огризнувся Гнат i знову до Ганни: – Ну, ти йтимеш на роботу чи нi?

– Посаджу хлiб – тодi пiду.

– Ага. Так тобi мое слово не авторитет?

Зеленкуватi очi Гната зробилися оскаженiлими, вiн крутнувся по хатi, вхопив з лави вiдро i шарахнув водою в пiч, залив вогонь.

– Що ви робите? – кинувся до нього Улас.

 – Яке ви маете право чинити свавiлля в хатi чесноi колгоспницi?

– Вiдiйди, студент!

Улас зблiд, голос його тремтiв i ламався:

– Ви порушуете закон i конституцiю.

– Що? – закричав Гнат. – Геть! Я тут закон! Я – конституцiя.

Вiн схопив Уласа за пiджачок, вiдкинув до стiни, а сам вискочив надвiр. Страшний, червоний, з вибалушеними очима, скочив на коня, полетiв селом, полохаючи сонних курей.

– Я тобi покажу, сопляк! – погрожував вiн уголос.