Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Одним ударом п'ястука клав на землю ведмедя тай з'iдав нараз половину м'яса з нього. Вiн почав i Лукина робити сильним. Говорив, як старий бук i Тиса говорили, що на землi можуть жити лише сильнi. Слабi мусять вступатися з дороги сильним, робити для них мiсце. Повчав Лукина, що не лише з iжi прибувае сила, ii треба виробляти в собi. Казав Лукиновi купатися в холоднiй, ледянiй водi, виривати зi землi щораз бiльшi дерева, вилiзати на дерева i пригинати iх до землi, пiдносити щораз тяжче камiння тай «дужiтиси» зi звiрями.

По якомусь часi мiг Лукин, зловивши оленя за роги, класти його на землю, а потiм то й вбивав оленя кулаком межи роги. Тепер казав велетень Лукинковi «дужiтиси», боротися з ведмедем. Дав йому в руки тяжкий кусень твердого дерева та йти з ним на ведмедя.

Пiшов Лукин у лiс, а велетень назирцем за ним. Удалося Лукинови вбити ведмедя. Принiс його на плечах i «верг велетовi» пiд ноги. Велет засмiявся поплескав Лукина злегенька по плечi, взяв ведмедя i почав iсти ще тепле його м'ясо.

Перебув Лукин у велетня в колибi один рiк, а далi пiшов i на другий.

Пiд зиму казав велетень Лукиновi йти з ним у лiс. Пiшли. Ходили лiсами, аж надибали потiк, над ним скалу, а в скалi велику печеру. Зайшли до неi. Тодi велетень сказав:

«У цiй печерi закiнчу свое життя. Я прочуваю, що моя смерть уже недалеко. Умру в цiй печерi, а ти завали ii камiнням i пiди блукати своiми горами. Привали добре каменюками, щоб до печерi не дiсталися жоднi звiрi. iв я звiрiв, а вони по смертi зжерли б i мене. Я цього не хочу».

Надходила весна. Одного дня застогнав велетень так, що аж скали здригнулися i задрожали. Застогнав, заревiв три рази й сконав.

Лукин учинив волю велетня. Зробив так, як того бажав собi велетень. Завалив вхiд до печери камiнням i пiшов туди, куди понесли ноги й очi його.

* * *

Завернув у Чорногору, перейшов ii, а з неi полонинами у верхи. Блукав полонинами, перейшов Луковицi, а звiдтам на потiк Шибений та дальше понад нього почерез Черемош зайшов до джерела рiки Пробiйноi.

Аж пiзнiше дiзнався про ii назву.

Джерело води Пробiйноi було пiд стрiмкою скалою. В скалi побачив Лукин невелику печеру. З неi виходив дим. Там хтось живе – подумав собi i зайшов до печери. Тiльки цiкавiсть завела його в середину печери. Побачив там сивобородого старика. Сидiв на ковбику при ватрi. Заговорив до старика лiсовою мовою, бо iншоi не знав. Здивувався старий дiд. Молодий легiнь, людського вигляду й постави, а говорить якоюсь дивною, не людською мовою.