Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Вже водяник звiльнив Лукиновi ноги. Лукин вже на ногах, хоч iх пiдривають бистрi хвилi Черемоша, вiн стоiть просто, не подаеться iм. Ще, ще трохи натуги, Лукин уже близько берега рiки – ось вiн вже вискакуе з води.

Ох, який же вiн утомлений! Ледве держиться на ногах. Але не стоiть над рiкою, нi, вiн iде геть вiд неi i вiд водяноi мари та нехарi.

* * *

Пiшов у лiс, що за Черемошем, цiлiсiнький мокрий та протряхлий. А тут не може викресати ватри, губка замокла. Без ватри пересидiв, трясучись, аж до ранку.

Буде тямити зустрiч iз водяником i топiльниками…

Мав Лукин ще одну пригоду, може найжахливiшу. Пригоду з – мертв'яком. ii не забуде до смерти. А трапилося воно так:

Іде Лукин полониною, Лудовою. Наближаеться вечiр. Он на небi вже появилася зiрка, за нею друга i третя. Вже i мiсяць вийшов на небо. Лукин поспiшае в сторону лiса. Там розкладе ватру i заночуе при нiй. Заходить на край лiса. Там невеличка поляна, а на нiй щось, якби могилка-грiб, але без хреста. Дивно, звiдки ця могилка взялася? Певне, сама не «виросла», мабуть хтось ii усипав.

Та це не дуже цiкавить Лукина.

Розложив ватру i присiв коло неi. Похарчував, що мав, приляг i вснув. Переспав пiв ночi. Нараз почув жахом проймаючий голос. Прокинувся, схопився на ноги. Протер заспанi очi, глянув i злякався, чудом задивувався… Могилка, якби кимось розкопана, бiля неi «страшек». Кости прикритi бiлою сорочкою. Знае Лукин – це мертв'як, що вийшов з гробу на свiт. Пiвнiч – це його пора-час. Закалатав мертв'як кiстками й закричав ще раз i ще раз.

А потiм засвистав. Здавалося, що вiд того свисту листя з дерев поспадае. Хвилина… Чуе Лукин тупiт кiнських копит. Бiжить кiнь… Прибiг, заiржав на весь лiс i станув при мертв'яку. Мертв'як ловить коня за гриву й уже на ньому. Кричить: «Марiчко! Марiчко! Понiс кiнь мертв'яка на Лудову… Не знав Лукин, що йому робити, втiкати з поганого мiсця, чи ждати, що воно далi буде? Цiкаво… Ждав i дiждався. Прибiг кiнь iз мертв'яком-кiстяком. Мертв'як зiскочив iз нього й зник у могильцi. Могилка закрилася, кiнь заiржав i зник, побiг на полонину.

Лукин залишив ватру i пiшов геть, шукати другого мiсця, де мiг би дожидати ранку. Про сон i не думав, знав, що до ранку вже не засне. Щойно по кiлькох роках дiзнався, хто той мертв'як i звiдки вiн узявся на Лудовiй, на лiснiй полянi. Ото в одному селi за Черемошем, жив дуже «здуфальний» легiнь, завадiяка – забiяка. Всi сторонили вiд нього. За щобудь рубав барткою голови.