Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Причепиться така Лiсна до легiня тай заманить його, заведе в такi лiсовi нетри, що нiколи iз них не вийде. Всього треба «сокотитися i варуватися», як колись так i «сегодни». Смiючись розповiдав дальше також Свер-лан, як то вiн почав заводити свое гiрське газдiвство. Побудував собi хату-колибу з «круглекiв», покрив ii луб'ям-корою з дерев i, щоб буря не зiрвала «даху», привалив камiнням-плиттям. Серед колиби розложив ватру, нехай горить i палае. Стало веселiше й вiдраднiше на душi. Жив спершу тим, що давав лiс.

Перше живе сотворiння, що придбав, була коза. Замiняв ii в Кутах за шкуру з вовка. Пiзнiше теж замiняв за вовчу шкуру телятко, що з нього дiждався коровки. І так жилося йому помалу. Так, але ж жити самому без жiнки й газдувати без газдинi, нелегко. Звiдкiля ж взяти ii, ту жiнку-газдиню? В горах тодi не було багато дiвчат i жiнок. А найшлася яка, то чоловiки розбивали собi за неi голови. Задумав Трохим пiти в Кути, шукати для себе жiнки. От i пiшов Трохим, шукав i знайшов жiнку.

Але що з цього? Стариня не хотiла вiддати за нього свою дiвчину, доню Софiйку. Не хотять i чути, щоб iхня Софiйка йшла в далекi гори мiж диких звiрiв. А все ж таки Трохим мав щастя – не лише йому подобалася Софiйка, але й вiн сам припав до серця Софiйцi. Договорилися обое, що Сверлан мусить викрасти Софiйку в батькiв, i на цьому стало. Та вiн мусить перед тим ще постарати коня з сiдлом. От i постарав коня. Вимiняв за шкури з ведмедiв.

Одноi темноi ночi запровадив вiн коня на умовлене мiсце, а туди прийшла Софiйка з клунком у руках.

Узяла для себе дещо з одягу й те що потрiбне в газдiвствi.

«Оце й мое вiно» – сказала йому.

Посадив Сверлан Софiйку на коня, взяв його за повiд i подалися горi Черемошем у Ростоки. Скоро потiм обос i повiнчалися. Стариня (дедя i неня), Софiйки була спершу дуже лиха на Софiйку, а ще бiльше на Сверлана, але по якомусь часi подобрiли. Переказали в Ростоки, щоб обое «молодета» прийшли до них в гостi. Вiдвiдали «молодета» стариню, а цi погостивши iх щиро, дали Софiйцi корову, три овечки та й ще дещо.

На другий рiк стариня вiдвiдала Сверланiв i зрадiли, що iхня Софiйка щаслива з Трохимом i добре газдують обое та живуть, як Бог приказав. Софiя привела на свiт трое дiвчат i двох хлопцiв. Молодший Лукин, це син Мартина i внук дiда Трохима.

Щойно тодi, як пiдросли сини Трохима, збудували велику хату з коленого i тесаного дерева iз вiкнами i пiччю, однак без комина.