Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Заворожений свiт: По цей бiк Чорногори. По той бiк Чорногори

Михайло Ломацький

Першодруки

Ім'я Михайла Ломацького (1886, Тернопiльщина – 1968, Нiмеччина) майже невiдоме читацькому загалу, його знають хiба що у вузькому колi гуцулознавцiв та лiтературних критикiв. А проте ця людина зробила помiтний внесок в украiнську культуру. Етнограф, фольклорист, публiцист, культурно-громадський дiяч, педагог, Михайло Ломацькии був закоханий у чарiвну природу i народ Гуцульщини, збирав та записував легенди, притчi, повiр'я; як активний член товариства «Гуцульщина» чимало сил i часу вiддав дослiдженню та художньо-документальному вiдтворенню минувшини гуцульського краю, що i знайшло вiдображення в його творах.

Про книжку «Заворожений свiт», що мiстить двi частини – «По цей бiк Чорногори» (1965, Мюнхен; Нью-Йорк) та «По той бiк Чорногори» (1966, Мюнхен), М. Ломацький захоплено написав свого часу: «Карпатськi гори, Гуцульщина, гуцули, верховинцi… Верхи гiр, сягаючи зiр, темнi лiси, повнi духiв i таемниць, рвучкi потоки й бистрi рiки, зеленi полонини й голубе небо над ними, – а все, все це овiяне й надихане неземною красою, що до себе манить i притягае – давнину нагадуе, казку давнiх вiкiв розповiдае…».

Михайло Ломацький

Заворожений свiт

По цей бiк Чорногори

По той бiк Чорногори

По цей бiк Чорногори

«Не знаю я, браття, о милi, чого огортае м'я сум?

А та, Сокiльська-княгиня, не сходить ми, браття, iз дум…»

    О. Ю. Федькович

«А менi не лише Сокiльська княгиня, але й усi гуцульськi гори, не сходять iз дум…

А туга за ними „гадиною бiля серця в'еться"…»

    М.

Заворожений свiт

Що тягнуло прапредкiв наших гуцулiв у високi гори й глибокi темнi лiси Карпат? Яка свiдома, чи пiдсвiдома сила гнала iх у непрохiднi нетри i дебри лiсiв?

Може надiя, що там, i лише там, зможуть заховати й зберегти в повнiй чистотi та величi все минуле, первобутне; чи, як казали «старовiччину», оте все, що кожному народовi найдорожче й найцiннiше?

Вони не помилилися, а надiя не завела iх.

Власне, нiде-iнде, лише в гуцульських Карпатах, задержано було найбiльше нашоi «старовiччини» (давнина, минуле, старовина, – старовiччина). Щаслива людина з своiм минулим; людина, яка не забувае своiх юних днiв – днiв весни». Вона ними живе, в них шукае у потребi розради i потiхи, з них черпае життеву силу й наснагу та надiю на краще майбутне, а з-поза темних хмар бачить золоте сонце.