Зелений Генріх

Майстер Лее в усякiй справi був першим серед своiх товаришiв; вiн був надiйним i вiдданим другом, i всi поважали його i навiть схилялися перед ним за його вiдкритий, чесний характер i пiднесений напрям думок. Його можна було назвати щасливим в усiх вiдношеннях, оскiльки при усiх своiх достоiнствах вiн не був до того ж нiтрохи не пихатий i дуже скромний; якраз у той час вiн зрозумiв, що знае ще дуже мало, i почав учитися наново, вирiшивши надолужити прогаяне. Друзiв своiх вiн теж переконував наслiдувати його приклад, i незабаром серед них не було жодного, хто не зiбрав би бiблiотечки праць iз природничих наук та iсторичних творiв.

Майже всi вони здобули в молодостi вельми убогу освiту, але тепер, коли iм довелося прилучитися до знань, i, зокрема, ближче познайомитися з iсторiею, перед iх допитливою думкою розкривалися новi неосяжнi простори, i не було для них бiльшоi радостi, нiж проникати все глибше i глибше в цю незвiдану галузь. По недiлях вони вже зранку збирались у кого-небудь удома, так що в кiмнатах бувало тiсно, сперечались i дiлилися новими думками, що виникли в них за тиждень, на зразок того, що схожi причини завжди викликають схожi наслiдки; такi вiдкриття вони робили нерiдко. Висоти фiлософських творiв Шиллера були для них недоступнi, зате вони зачитувалися його iсторичними працями; що ж до його драматургii, то i вона теж говорила бiльше iх серцю, нiж розуму: вони так безпосередньо переживали хiд дii кожноi драми, немов самi були ii учасниками, i насолоджувалися вiд душi, хоча й не могли проникнути в задум великого поета й осягнути естетичне завдання, яке вiн завжди ставив перед собою. Вони захоплювалися його героями та ставили iх вище за всi лiтературнi образи, створенi iншими письменниками. Його полум’яна, але завжди ясна думка, його чиста i прозора мова якось краще гармонiювали зi скромними справами цих простих людей, анiж iз галасливими претензiями iнших прихильникiв Шиллера з нинiшнього вченого свiту. Але вони були практики i звикли дiяти, а тому не могли задовольнятися тим, аби читати великого драматурга перед сном, одягнувшись у халат, – iм треба було бачити цi величнi подii своiми очима, в усiй iх життевiй повнотi й барвистостi, й позаяк у тi часи в мiстах Швейцарii нiхто й на оцi не мав постiйного театру, то, не довго думаючи, вони наважилися випробувати своi сили на кону, причому душею цiеi справи був знову-таки майстер Лее.