Зелений Генріх

Нiбито вiн був у когось у гостях i його попередили, що серед його вихованцiв е дiти староi мiськоi аристократii та що йому доведеться нелегко з цими зарозумiлими молодиками, розпещеними своiм знатним походженням, на що вiн нiбито вiдповiв, що зумiе з нами впоратись. У такому приблизно викладi ця чутка, – ймовiрно, не без сприяння дорослих, – почала поширюватися по всiй школi та, подiбно до iскри, кинутоi в сiно, негайно розпалила нашi безрозсуднi голови. Ми прийняли кинутий нам виклик; тi, хто був смiливiший, надали дружню вiдсiч i вступили в легку перестрiлку з супротивником, допiкаючи його своiми витiвками.

Це вiдразу ж збило його з пантелику, i, замiсть того, щоб спокiйно, рiшуче вiдбити нашi наскоки розумною та уiдливою насмiшкою, вiн поспiшив кинути на нас своi головнi сили й вiдкрив по нас вогонь зi своеi найважчоi гармати, в слiпiй лютi караючи за кожну дрiбну витiвку, навiть за кожен ненавмисний проступок, i необачно завдаючи винним найсуворiшоi та найстрахiтливiшоi кари, яка тiльки була в його владi та зазвичай застосовувалася лише в рiдкiсних випадках. Тим самим його дii втратили в наших очах будь-яку законну силу, позаяк ми були дуже дiйшлими в оцiнцi спiввiдношення мiж тяжкiстю проступку та мiрою покарання. Тепер ми вже анiскiльки не боялися накликати на себе його гнiв, а пiд кiнець це стало для нас навiть справою честi, своерiдним мучеництвом. Ми не соромилися голосно розмовляти в його присутностi, на уроцi стояв страшенний гамiр, у всiх iнших класах, де вiн викладав, його зустрiчали тим же, так що нещасний почувався зовсiм зацькованим. Тодi вiн зробив iще один промах: замiсть того щоб терпляче почекати, поки загальне збудження вляжеться само собою, вiн почав виганяти з класу всiх, хто виявляв хоча б найменший непослух. Варто було тiльки поставити йому найневиннiше запитання або впустити що-небудь на пiдлогу, – однаково, навмисне чи ненавмисно, – як вiн негайно ж виставляв винного за дверi. Ми швидко зметикували, що нам тепер треба робити, i вiдтодi вiн, як правило, давав свiй урок двом-трьом гречним, а всi iншi натовпом стояли пiд дверима i жартували з нього. Якби в цю справу втрутилося вище начальство або якби вiн сам виявив енергiю та рiшучiсть i, незважаючи на заборону бити учнiв, хоч один-единий раз узяв би декого з нас за чуприну та дав би доброго прочухана, то цього напевно виявилося б достатньо, щоб вiдновити порядок i спокiй.