Зелений Генріх

Їi чомусь називали Лорелеею, хоча справжне ii iм’я було Юдiф, i нiхто не мiг сказати про неi нiчого осудного, позаяк ii взагалi мало знали. Я побачив ii, коли вона йшла з саду i, злегка вiдкинувшись назад пiд вагою своеi ношi, притримувала край фартуха, в якому лежали щойно знятi з дерева яблука, прикритi зверху купою квiтiв. Вона увiйшла в дiм, прекрасна, як Помона, i розсипала своi дари по столу, так що його блискуча поверхня вiдбила химерне поеднання форм i барв, а повiтря наповнилося цiлою гамою ароматiв.

Потiм Юдiф привiталася зi мною, вимовляючи слова на мiський манер i з цiкавiстю поглядаючи на мене з-пiд широких крисiв солом’яного капелюха. Вона сказала, що iй хочеться пити, принесла глечик з молоком, налила велику чашку i простягнула ii менi; я хотiв було вiдмовитися, тому що тiльки-но добряче попоiв, але вона посмiхнулась i, промовивши: «Ну, пийте ж!» – хотiла сама пiднести молоко до моiх губ. Тодi я взяв у неi чашку i випив мармурово-бiлий прохолодний напiй залпом, не переводячи дихання i вiдчуваючи гостру, невимовну насолоду. При цьому я спокiйно дивився в обличчя Юдiфi й не вiдступив, таким чином, перед ii гордим спокоем. Якби вона була дiвчиною мого вiку, я, напевно, знiяковiв би вiд ii погляду. Але все це тривало лише одну мить, i коли я почав перебирати квiти, що лежали передi мною, вона негайно ж склала величезний букет iз троянд, гвоздик i якихось пахучих трав, що ледве вмiщався в руках, i дала його менi, як дають милостиню; старенька наповнила моi кишенi яблуками, так що я вже не намагався вiдмовлятись i смиренно вирушив додому, обсипаний усiма цими дарами i напучуваний наказами обох тiтоньок i Юдiфi частiше навiдуватися до них, а також побувати i в iнших родичiв.

Роздiл дев’ятнадцятий

Нове життя

Коли я нарештi дiстався будинку дядечка, вже вечорiло; дверi були на замку, тому що всi пiшли в поле, але я знав, що будинок сполучаеться з хлiвом, а хлiв iз сараем i, пробравшись у нього, я зможу таким чином потрапити в кiмнати.

У сараi я побачив козулю, яка жваво вибiгла менi назустрiч i вiдразу ж учепилася за мною; в хлiвi корови поглядали менi вслiд, а один молодий бичок пiдiйшов до мене досить близько й зовсiм було зiбрався по-дружньому буцнути мене, так що я з переляку кинувся тiкати i врятувався вiд нього в сусiднiй коморi, доверху заваленiй боронами, ралами, голоблями та iншим дерев’яним знаряддям.