Зелений Генріх

Вище за течiею стояв млин, але його не було видно; про його присутнiсть нагадував лише шум колiс та райдужна хмара водяного пилу, що стояла над ним, яка яскраво виблискувала мiж деревами. В цiлому житло дядечка являло собою щось середне мiж тихою обителлю священика, селянським двором, замiською вiллою та мисливським привалом, i чим ближче я знайомився з цим дивовижним будинком i з усiма пернатими та чотириногими iстотами, що мешкали в ньому, тим бiльше менi тут подобалося, так що серце в мене спiвало i радiло.

Тут усе свiтилось i грало барвами, було сповнене рухом i життям, дихало свободою, достатком i щастям, щастям без кiнця i без краю, тут усюди чулися жарти i смiх, а люди були такi добрi. Все пробуджувало жадобу захопитися вiльною, нiчим не обмеженою дiяльнiстю. Я поспiшив у свою кiмнату, що теж виходила вiкнами на захiд, i заходився розпаковувати своi речi, доставленi сюди за час моеi вiдсутностi, виймаючи i розкладаючи пiдручники та незакiнченi зошити, якими я ще думав при нагодi зайнятися, а насамперед значний запас паперу всiх сортiв, пер, олiвцiв i фарб, за допомогою яких я збирався писати, малювати, розфарбовувати, – бозна-чого тiльки я не збирався робити. У цi хвилини я якось зовсiм по-iншому глянув на своi спроби, якi досi були для мене лише розвагою, i вперше вiдчув бажання серйозно працювати i творити, створювати щось нове i прекрасне. Один цей день, здавалося б нiчим не примiтний, але в той же час такий багатий на новi враження, зробив те, чого не могли зробити всi негаразди останнього часу: передi мною блиснув перший промiнь тiеi душевноi ясностi, яка вiщуе свiтлий ранок юнацько-зрiлоi пори нашого життя. Розклавши на широкому лiжку всi зробленi мною досi начерки та малюнки, так що воно зовсiм зникло пiд цим дивовижним строкатим покривалом, я раптом зрозумiв, що давно вже перерiс усе це й менi треба йти далi; я вiдчував, що справа тiльки за мною самим, i вiдчував тверду рiшучiсть найближчим часом домогтися нових успiхiв.

У цей час дядечко повернувся додому пiсля обходу своiх володiнь, зайшов до мене в кiмнату i був дуже здивований, побачивши влаштовану мною виставку.

По-дитячому хвалькувата чепуристiсть, iз якою були виписанi моi картинки, що били на ефект, iх яскравi, галасливi барви – все це справило певне враження на його недосвiдчений погляд, i вiн вигукнув:

– От так племiнничок! Та ти у нас справдешнiй художник! Молодець! Я бачу, ти грунтовно запасся папером i фарбами.