Зелений Генріх

У пригнiченнi своему батьки не мають намiру брати се жалюгiдне чадо Господне до себе в дiм i бажають зберегти лише ii зображення, щоб споглядати його, вiддаючись сумним спогадам i покаянним роздумiв, а також хочеться iм вiдобразити ii дивовижну красу. Особливо наполягае на цьому його високоблагородiе. Дружина моя щодня переводить на живописця два глечики вина, але цього йому, як видно, мало, тому що вiн щовечора сидить бiля «Червоного лева» i грае там у карти з нашим костоправом. Живописець тримаеться досить гордовито i поважно, а тому я вважав за краще ублаготворяти його, i жiнка подае йому на стiл то бекаса, то вiдварну щуку, що треба буде неухильно поставити в мiй щомiсячний рахунок мадам М.

Виявив себе справжнiм селадоном i пустився було упадати за Мерет, i вона зараз до нього прив’язалась, але потiм я йому оголосив, щоб вiн у мое виховання не втручався. Як побачила Мерет своi старi туалети (вони зберiгалися у мене в шафi), так як приодягли ii в ошатне платтячко з шапочкою i паском, то зрадiла невимовно i навiть у танок пустилась. Одначе радiсть ii незабаром було затьмарено, бо мадам побажала, щоб Мерет зобразили з черепом у руцi, цей череп (новий, чоловiчий, 1 шт.) я i розпорядився принести i дав Мерет, хоча вона нi за що не хотiла його брати, та й потiм весь час тремтiла i плакала, немовби тримала розпечене залiзо. Живописець пустився в запевнення, що вiн нiбито може намалювати череп по пам’ятi, бо сей предмет становить одну з перших статей його мистецтва, проте я того не дозволив, бо пам’ятав, що писала менi мадам М. : «Усi страждання та муки, котрих зазнае дитя наше, суть нашi власнi муки та страждання, i, посилаючи iх Мерет, Всевишнiй дае i нам нагоду спокутувати грiхи нашi й тим допомогти iй; а тому прошу ваше преподобiе не робити нiяких послаблень i не полишати ваших турбот про ii вихованнi. Якщо небу буде завгодно послати нашiй донi просвiтлення i врятувати ii для нашого тлiнного свiту чи для свiту кращого, – на що я, пам’ятаючи про милосердя Всемогутнього, невпинно уповаю, – як вiдрадно буде iй тодi знати, що вона спокутувала бiльшу частину своiх грiхiв i спокутувала ii саме завдяки своему наполегливому невiрству, в яке вона впала з волi того, чиi шляхи несповiдимi!» Маючи перед очима сей приклад душевноi мужностi, явлений слабкою жiнкою, я зрозумiв, що не мушу упускати зручного випадку накласти на маленьку Мерет iще одну сувору епитимiю, вклавши в ii немовлятськi персти сей страшний предмет.