Зелений Генріх

Тим часом битва пiд Ватерлоо вже вiдшумiла, i пiд тихий шелест зроблених iз паперу бурбонських лiлiй у Європi зажеврiла блакитнуватим мерехтiнням церковних свiчок зоря новоi епохи, що поступово осяяла своiм тьмяним свiтлом також i всi куточки Швейцарii.

Село, де народився мiй батько, не уникнуло загальноi долi: ще так нещодавно, в дев’яностих роках, його жителi раптом виявили, що з незапам’ятних часiв вони теж живуть у республiцi, а тепер до них урочисто в’iхала поважна мадам Реставрацiя з усiма своiми коробками та шабатурками i влаштувалась у цьому гнiздечку якнайзручнiше.

Тiнистi лiси, гори та долини, чарiвнi куточки, нiби створенi для звеселянь, прозорi води багатоi рибою рiчки, а навкруги – привiльнi простори, де принади цього живописного ландшафту повторюються ще i ще раз i де досi ще красуеться декiлька населених замкiв, – усе це притягало натовпи гостей, якi наiжджали з мiста в будинки мiсцевих панiв, аби пополювати, половити рибу, поспiвати, потанцювати, попоiсти й попити вина. Панi не були тепер обмеженi у своiх рухах, оскiльки розсудливо вирiшили не згадувати бiльше про тi моди, якi революцiя здала в архiв, i замiсть кринолiнiв i перук стали носити, – щоправда, в тих мiсцях iз деяким запiзненням, – грецьке вбрання часiв Імперii. Селяни зi здивуванням дивилися на своiх знатних спiввiтчизниць, одягнених у бiлi прозорi хiтони богинь, на iх дивовижнi капелюшки та не менш дивнi талii, що починалися вiдразу ж пiд пахвами. Цi аристократичнi порядки процвiтали особливо в домi пастора. Сiльськi священики реформованоi швейцарськоi церкви нiтрохи не скидалися на тих боязких i жалюгiдних бiднякiв, якими були iх побратими по сану на протестантськiй Пiвночi. У Швейцарii, де всi прибутковi церковнi посади займали майже виключно жителi найбiльших мiст, сан священика був почесним i входив до iерархii можновладцiв, доповнюючи свiтськi чини, i пастори, брати яких тримали у своiх руках меч i терези, теж були причетнi до iх слави та могутностi й поплiч iз усiею iншою владою й у цiлковитiй згодi з ними енергiйно правили у своiй сферi або ж удавалися до радощiв привiльного та безтурботного життя. Багато сiльських пасторiв були вихiдцями з багатих сiмей, i iх домiвки нагадували великi панськi маетки; нерiдко священик був за походженням дворянин, i тодi селянам доводилося величати свого пастиря «паном».