Зелений Генріх

У тiй вiддаленiй i глухiй мiсцевостi, де вона провела свою ранню молодiсть, люди здавна вмiли обходитися тiльки цими чотирма цифрами, i, перейнявши ще тодi цi своерiднi, освяченi тисячолiтньою традицiею прийоми лiчби, вона дотепер користувалася ними з вражаючою вправнiстю. Вона не вела нiяких книг i не робила нiяких записiв, але могла в будь-який час вiдтворити повну картину оборотiв свого закладу, якi часто виражалися в тисячах i складалися з безлiчi окремих дрiбних статей; для цього вона брала шматочок крейди, що завжди зберiгався про запас в ii кишенi, i починала швидко писати на столi, вкриваючи його поверхню показними колонками зi своiх чотирьох цифр.

Написавши на такий манер всi окремi статтi, якi вона знала напам’ять, вона досягала своеi мети попросту тим, що слинила палець i так само спритно стирала один стовпчик за одним, пiдраховуючи при цьому стертi знаки й записуючи збоку отриманi результати. Так виникали новi, вже меншi, групи цифр, значення i назви яких не знав нiхто, крiм неi самоi, тому що це були все тi ж самi чотири цифри, що здавалися невтаемниченим якимись чарiвними язичницькими письменами. До того ж вона була зовсiм неспроможна провести цi дii на паперi, пером або олiвцем, або хоча б грифелем на учнiвськiй дошцi, тому що, по-перше, iй потрiбен був принаймнi цiлий стiл, аби було де розвернутись, а по-друге, вона вмiла накидати своi розмашистi каракулi тiльки за допомогою м’якоi крейди. Вона часто скаржилася на те, що ii нетривкi записи не можна зберiгати, але саме цiй обставинi вона i завдячувала своею незвичайною пам’яттю, що зберiгала всi цi незлiченнi полчища чисел, якi так раптово оживали пiд ii рукою, наповнюючись значенням i змiстом, а потiм так само швидко зникали. Про спiввiдношення приходу i витрат вона не особливо турбувалась, адже всi витрати на домашнi та iншi потреби вона однаково покривала з того ж гамана, з якого брався i основний капiтал для ii оборотiв, i коли набiгала зайва сума, вона негайно ж обмiнювала цi грошi на золото i клала iх на збереження до скриньки зi своiми скарбами, де вони й залишалися лежати назавжди, якщо частина з них не виймалася звiдти знову i не йшла в яке-небудь особливе дiло або на те, щоб надати кому-небудь позику, – втiм, останне робилося лише як виняток, бо зазвичай вона не позичала грошi пiд вiдсотки.