Зелений Генріх

Отже, вечорами, коли вогонь у печi панi Маргрет весело потрiскував, над горщиками здiймалася пара, на столi з’являлися поживнi сiльськi наiдки, а сама господиня сидiла в своему спокiйному, прикрашеному iнкрустацiями крiслi, – до ii кiмнати починали сходитися гостi, аж нiяк не схожi на тих людей, яких можна було побачити пiд склепiннями ii лавки в денний час. Усi цi друзi та знайомi були бiдняки, яких приваблював сюди i апетитний запах страв, приготованих гостинною господинею, i можливiсть поговорити про вищi матерii; вони шукали вiдпочинку пiсля денних справ i турбот та знаходили його в тих жвавих розмовах, якi тут велися.

За винятком небагатьох лицемiрiв, що приходили тiльки заради дармового частування, всi вони дiйсно вiдчували потребу в таких задушевних бесiдах i зi щирим захопленням тлумачили про речi, що виходили за межi повсякденного, особливо про релiгiю та про таемничi, загадковi сторони життя, а позаяк у вiдповiдь на такi запити тогочасне суспiльство могло запропонувати iм лише вельми прiсну iжу, то вони намагалися самi вiдшукати розгадки цих пекучих таемниць. Внутрiшня невдоволенiсть, невгамована жага пiзнання iстини, спiльнiсть долi цих людей, все те, що вони пережили, прагнучи задовольнити цi своi пориви в суетному свiтi пристрастей, – ось що приводило iх сюди, а також спонукало вступати в рiзнi дивнi секти, про внутрiшне життя яких панi Маргрет постiйно дiзнавалася через своiх друзiв, бо вона не полюбляла утруднювати себе i взагалi була занадто мирською людиною, щоб займатися такими справами самiй. Бiльш того, вона рiзко шпетила малодушних i злiсно висмiювала тих, хто схильний був надто вдаватися в мiстику. Щоправда, вона й сама жити не могла без таемничого та чудесного, але ii захоплювали таемницi реального, чуттевого свiту, самого життя в його рiзноманiтних зовнiшнiх виявах i загадковi долi окремих людей; про такi речi, як чудесне душевне прозрiння, послання благодатi, обранництво i тому подiбне, вона й слухати не хотiла, i якщо хто-небудь iз ii гостей заводив мову про це, вона давала йому гарну вiдсiч. Бога вона вшановувала насамперед за те, що вiн був мудрим i майстерним творцем усього чудесного, що е на цьому свiтi, але, крiм того, вiн володiв у ii очах iще однiею властивiстю, що викликало в неi особливе здивування та захоплення: вона вважала його покровителем усiх тих, хто енергiйний i смiливий, хто сам коваль свого щастя i, не маючи гроша ламаного за душею, своiм розумом прокладае собi дорогу i виходить у люди.