Зелений Генріх

Невичерпна енергiя та незмiнна ввiчливiсть цих людей, якi частенько заiжджали до неi, залишали в неi важкi тюки з товаром, витягали з-пiд своiх засмальцьованих каптанiв туго набитi гаманцi та, нi слова не кажучи, не вимагаючи навiть розписки, вручали iх iй на збереження, iх ненастирлива цiкавiсть i добродушна поступливiсть (що, втiм, анiтрохи не заважало iм бути незгiдливими i меткими, коли справа стосувалася торгiвлi), iх релiгiйнi обряди, якi вони так суворо виконували, iх походження, пов’язане з бiблiйними переказами, та навiть iх вороже ставлення до християн i тяжка провина, що лежить на iх пращурах, – усе це викликало жвавий iнтерес славноi панi Маргрет, i вона охоче приймала у себе цих багатостраждальних i всiма зневажених мандрiвцiв, коли вони з’являлися на ii вечiрнiх зборах, i дозволяла iм варити каву або смажити рибу на ii вогнищi.

Інодi благочестивi християнки були не проти беззлобно пожартувати над ними i дорiкали iх у тому, що ось iще ж зовсiм недавно iх предки були запеклими лиходiями, що вони, мовляв, викрадали та вбивали християнських немовлят i отруювали колодязi, а панi Маргрет запевняла, нiби вiчний жид Агасфер рокiв дванадцять тому ночував у «Чорному ведмедi» й вона двi години пiдстерiгала бiля дверей, щоб побачити його вiд’iзд, та тiльки даремно втратила час, бо вiн вирушив далi ще до свiтанку; у вiдповiдь на це евреi тiльки всмiхалися добродушно й лукаво i, як i ранiше, перебували в найкращому настроi.

Але хай там як, вони теж по-своему шанували Бога та дотримувалися певних, чiтко виражених релiгiйних переконань, а отже, мали набагато бiльше прав належати до цього гуртка вiрян, нiж два iнших його завсiдники, чия присутнiсть була б доречною де завгодно, але тiльки не тут; усi дивувалися, зустрiчаючи iх у цьому будинку, i все-таки строкате i дивне товариство, що збиралося тут, очевидно, не могло обiйтися без них, як не можна обiйтися без солi, що додае всьому своеi гостроти.

Роздiл сьомий

Продовження розповiдi про Панi Маргрет

То були два запеклi безбожники. Один iз них, трунар, що виготовив i власноруч забив на своему вiку вже не одну сотню трун, був простий i славний, хоча i мовчазний чоловiк, час вiд часу спокiйно i небагатослiвно заявляв, що не вiрить нi у вiчне життя, нi в Бога, про якого, на його думку, ми просто нiчого не можемо знати.