Зелений Генріх

Але все це не йшло в порiвняння з тим, що iй довелося пережити в молодостi, особливо в тi роки, коли вона ще жила в селi й iй доводилося в будь-яку пору доби ходити й полем i через лiс. Бувало, ii переслiдували якiсь безголовi люди, що цiлими годинами крокували поруч iз нею по дорозi й не вiдставали, хоч як би старанно вона молилася; душi померлих селян, якi не знайшли собi спокою i приходили ночами на свое поле, з благанням простягали до неi руки; повiшенi зривалися з високих ялинок i з диким завиванням бiгли слiдом за нею, щоб полегшити своi страждання, побувши поблизу доброi християнки; мороз пробiгав по шкiрi, коли вона описувала свое тодiшне безвихiдне становище: iй так i кортiло поглянути хоч одним оком на цi моторошнi постатi, а в той же час вона чудово знала, як шкiдливо i небезпечно дивитися на них.

Якось у неi навiть розпухав весь бiк, лiвий або правий, зважаючи на те, з якого боку йшли за нею мерцi, й iй доводилося посилати за лiкарем. Вона розповiдала також про чаклунство та чорнокнижництво й запевняла, що ще наприкiнцi минулого столiття, в роки ii юностi, в селi часто-густо займалися такими речами. Так, наприклад, в ii рiдних краях у деяких заможних селян, якi жили великими сiм’ями, були давнi язичницькi книги, за допомогою яких вони творили надзвичайнi справи. Вони пiдносили полум’я до стогу i пропалювали в ньому дiрку, причому сам стiг залишався цiлим, умiли заговорювати воду i управляти димом, змушуючи його здiйматися з димаря в будь-якому напрямку й утворювати рiзнi кумеднi фiгури, але все це були ще безневиннi жарти. Набагато страшнiше було потрапити в число iх недругiв, яких вони безжалiсно зводили зi свiту, – для цього вони вбивали в стовбур верби три цвяхи, щось шепотiли над ними, i людина починала повiльно марнiти (батько Маргрет довго мучився з iх милостi якоюсь хворобою, але iх пiдступи були вчасно розкрито, i його врятували капуцини), або ж насилали наслання на поля своiх ворогiв, так що зерно в колосках перегоряло, а потiм самi ж знущалися над нещасними, коли тi голодували i терпiли нужду. Щоправда, люди втiшали себе тим, що коли хто-небудь iз цих чаклунiв дозрiвав для пекла, за ним з’являвся чорт i пiсля нелегкоi боротьби нiс iз собою його душу, а проте все це знову-таки наганяло страх на добрих християн, i самiй оповiдачцi доводилося бачити закривавлений снiг i клаптi волосся на мiсцi подii, що навряд чи можна назвати приемним видовищем.