Зелений Генріх

Потiм я брав аркушi паперу та малював на них за зразком, узятим iз тiеi ж книги, величезнi сфери, покресленi вздовж i впоперек колами та лiнiями, облямованi кольоровими смугами i поцяткованi цифрами та латинськими лiтерами. Чотири сторони свiту, зони та полюси, зiрки й туманностi, стихii, темпераменти, чесноти i вади, люди i духи, земля, пекло, чистилище, сiм небесних сфер – усе це було безладно, але все ж у деякiй послiдовностi навалено в одну купу, так що розбиратися в цiй премудростi було справою головоломною, але захоплюючою.

Всi сфери були населенi людськими душами, що дiлилися на розряди, кожен iз яких мiг процвiтати тiльки в певнiй сферi. Я позначав iх зiрочками, а зiрочкам давав iмена: вищого блаженства зазнавав мiй батько, душа якого мешкала всерединi трикутника, що зображував око Господне, бiля самiсiнькоi зiницi; через це всевидюще око вона, здавалося, дивилась на матiнку й на мене, що гуляли в найкрасивiших мiсцевостях, якi тiльки е на землi. Зате моi недруги всi до одного знемагали в пеклi, в товариствi нечистого, якого я зобразив iз довжелезним хвостом. Зважаючи на те, як поводились окремi люди, я змiнював iх мiсцеперебування, переселяв iх у виглядi заохочення в тi сфери, де жила публiка чистiша, або виганяв iх туди, де стоiть плач i скрегiт зубовний. Інших я пiддавав випробуванню, i вони витали у мене мiж небом i землею; iнодi я навiть зводив разом душi двох людей, якi за життя терпiти один одного не могли, i прирiкав iх на спiльне ув’язнення в якiй-небудь вiддаленiй сферi або, навпаки, розлучав двох люблячих, насилав на них багато рiзних негараздiв, а потiм улаштовував iм радiсну зустрiч в iншому, блаженному свiтi. Таким чином я тримав пiд наглядом усiх вiдомих менi людей, старих i молодих, i в цiлковитiй таемницi вiд них розпоряджався iхнiми долями.

Далi в теософii рекомендувалося зайнятися виливанням у воду розтопленого воску, – не пам’ятаю вже, що саме був покликаний продемонструвати цей експеримент.

Наповнивши водою кiлька аптечних склянок, я почав бавитися, роздивляючись химернi форми, яких набував застигаючий вiск, а потiм закупорив склянки i поповнив ними моi науковi колекцii. Цi манiпуляцii зi склянками припали менi до смаку, а коли я набрiв на анатомiчний музей при лiкарнi та, завмираючи вiд страху, нашвидку пробiг по його залах, у мене виникла нова iдея на цей рахунок.