Квiти Содому

Зося пускався берега повiльно, як тi тайванськi капелюшки водою пiсля смертельного, як люмiнесцентне свiтло, тайфуну. Цей недоносок поселився поруч, занiсши сморiд наркоти i божевiлля. Зранку вiн хрипiв та кашляв вiд ломок. Потiм, пiдiгрiвшись, розминався на Дульцi, вайлуватiй, з одвислими коров'ячими боками олiгофренцi.

– Головне, старичок, вона не читае книжок, – говорив вiн, пiдсовуючи менi коробку морфiю, справжню мрiю столичного наркошi. – Совiти не були пуританами. Це була справжня елiта. Тiльки вибранi, лише вибранi мали право на трах.

А що вибранiсть? Грошi. Ось це маленьке дебiлкувате створiннячко – мрiя. Воно окрiм кукурудзяноi чи манноi кашi не потребуе нiчого.

– Зося, по-моему ти мене з кимось сплутав. – Нудна хвиля, моторошна i приемна хвиля приходу вiддiляла мене все далi, як човен вiдносить буря. Зося виникав, кумедно вимахуючи ручками на горизонтi. Несподiвано вiн зробився реальним, як прозора паперова калька.

– Ти повинен мене зрозумiти, Алекс. Ти повинен розумiти рiзницю у вiцi, дорогий, – Зося багатостраждально закотив пiд лоба очi.

– Я втомився. Я старiю. Ти ще у своему вiцi не знаеш, що таке печiнка i як довго вiдшукувати член в штанях, щоб його устромити в дiрку, яка вiд тебе ще, на всi земнi капостi, ховаеться за непробивний фiнансовий мур.

– По-моему, ти забув уже, де знаходиться твоя, – я не знайшов нiчого кращого, як вiдповiсти саме так.

– Слушно, – Зося постукав зiгнутим пальцем по черепку. – Розумiеш, все знаходиться тут. Всi проблеми.

Голка занишпорила у пошуках вени. Зiгнулася, поповзла назад, знову захiд. Нарештi Зося жаско видихнув. І продовжив:

– Добра доза морфiну перетворюе тебе або на надчуттевий апарат, або навпаки. Це навпаки трапилося зi мною. Весь мiй життевий досвiд викристалiзувався за допомогою опiатiв.

– Угу… – Я вже був у станi логiчного дебiлiзму але спромiгся його дiстати. – Ну а як дiвчатка? Куди ти iх подiнеш?

– Я скоро повернуся. Повернуся переможцем i iменинником, – виголосив Зося.

– На твое сiмдесятилiття, Зося, я подарую тобi упаковку наймодернiших памперсiв.

– Це що авангард, Алекс?

– Блiн, ти дiйсно зробився старим. Це зараз називаеться модерном.

– Куди-куди…

– Зося, з педофiла ти перетворився на старого торчка, – резонно заявив я.

– А що толку з цих сцикавок. За рiк-два цицьки iхнi обвиснуть, очi вилиняють, шкiру роз'iсть целюлiт, а п'яти порепаються, як висохла глина. А тут… Тут мрiя…

Ось так ми розважалися.