Одіссея

Так вiн сказав, а вони аж жахнулись, бо й гадки не мали,

Що аж у Пiлос поiхать вiн мiг од Нелiда, – загаявсь

В полi з отарою десь вiн, або в свинопаса, гадали.

Саме тодi Антiной, син Евпейта, озвався до нього:

«Правду повiдай, коли вiн поiхав, якi попливли з ним

Хлопцi добiрнi з Ітаки? Чи, може, невiльникiв власних

Та наймитiв назбирав? Адже мiг би й так вiн зробити.

Ще розкажи менi правду й про те, щоб знав я напевно:

Силою чорний вiн взяв корабель, проти волi твоеi

Чи добровiльно ти дав, коли попросив вiн гарненько?»

Фронiiв син, Ноемон, у вiдповiдь мовив до нього:

«Сам добровiльно я дав, та й хто ж учинив би iнакше,

Якби людина така, з турботою в серцi такою,

Щиро просила? Важко було б iй вiдмовити в цьому.

Разом iз ним попливли найвiдважнiшi в нашiм народi

Хлопцi, i став на чолi iх громади, як я зауважив,

Ментор чи, може, то й бог якийсь, дуже до нього подiбний.

Тiльки дивуюсь я: вчора ще зранку менi тут зустрiвся

Ментор ясний, хоч вiн з кораблем тодi в Пiлос поiхав».

Мовивши це, навпростець вiн подався до отчого дому.

Та хвилювання обом серця обняло iм вiдважнi:

Сiсти звелiли вони женихам, припинивши iх iгри.

Саме тодi Антiной, син Евпейтiв, до них обiзвався

В гнiвi страшному, – люттю великою сповнилось чорне

Серце його, i очi вогнем запалали жахливим.

«От яке горе нам! Справдi щасливо вдалася зухвала

Подорож ця Телемаху! А ми ж були певнi, не вдасться!

Зовсiм дитина ще, вiн проти волi стiлькох нас поiхав,

Взявши собi й корабель, i супутцiв з народу найкращих.

Вiн i в майбутньому лиха завдасть нам! Хай його силу

Виснажить Зевс, поки мiри змужнiлостi ще не дiйшов вiн.

Дайте-но бистрий менi корабель i супутникiв двадцять,

Щоб влаштувати засаду йому по дорозi, в протоцi

Пiдстерегти його – помiж Ітаки й скелястоi Сами, —

Ох, i гiрке ж йому буде загиблого батька шукання!»

Так вiн сказав, i схвалили це всi i дали свою згоду.

Зразу ж вони повставали й у дiм подались Одiссеiв.

Та Пенелопi недовго лишалося те невiдомим,

Що в глибинi своiх серць женихи замишляли пiдступно.

Їй про iх змову окличник Медонт розповiв, що iззаду

Чув за двором, на якому вони своi задуми ткали.

Всi перейшовши покоi, принiс вiн цю вiсть Пенелопi.