Світанок моєї душі

Тiльки через кожних пару хвилин хочеться змiнювати кут зору, щоб встигнути напитися краси земного буття. Там – водоспад, там – чудовий берег рiчки, там – неймовiрнi чудернацькi дерева i кущi, а за альтанкою – квiти. Уся ця краса – для нас! На обличчях – посмiшки, безмежна легкiсть i вдячнiсть – на душi. Головне, що ми разом, як приемно бути у Вашому товариствi! Бути чистою, спокiйною, свiтлою, радiсною. І бачити Вас такою також. Головне, що в кожного – рай в душi, а з довiрою на Волю Божу вiн прийде швидше. Ось така чудова вiртуальна прогулянка зi щасливого майбутнього!

Люблю Вас!

Усе вже добре!

    Ваша Таня Весна.

* * *

Хто ми такi, маленькi, i чим унiкальнi на цiй землi? Чому так багато невдоволення до всього, що маемо? Чому так часто з’являються вiдчуття, що життя проходить повз нас? Чому так багато ниточок зла тримае багатьох? Чому так багато випробувань? Може тому, що ми вже перебуваемо на фiнiшнiй прямiй? Додому, до Бога. Завжди вважаемо себе правильними, а iнших злими, недобрими людьми.

Може, тi люди вже все опрацювали i народилися вдруге. Щоб iздити в красивих бiлих джипах, ганяти нас iз лiвого в середнiй ряд, ходити по дорогущих ресторанах i вiдпочивати на шикарних курортах i цим давати нам виклик. Провокувати нас своiм зухвальством. А ти так зможеш? А що ти вмiеш? Чого ти досягнув? Ким ти став? Якi носиш окуляри? У якi бренди одягнутий? Якщо ти такий кльовий, то чому тодi тобi не завжди вистачае на хлiб i бензин? Бо в твоiй головi грошi – це зло? А може, навпаки? Може, зло – це звичка так думати.

А туманна Пуща пiсля лiтнього дощу обiймае всiх, i тих, хто за кермом, i не зовсiм тверезих. Тягнуться в небо надламанi сосни i трохи з'iдженi хрущами дуби. Хтось спецiально висiяв понад дорогою магнолiю. Зачорованi озера чемно тримають човни, повнi матусь з маленькими дiтьми. Хлопцi на велосипедах, дiвчатка в лосинах i навушниках, хтось сам, хтось парами, хтось уже додому, а я у небо, до Бога, прагну збагнути мить i розчинитися в нiй, щоб вiдпочити i набратися мудростi.

    Таня Весна.

* * *

А Ви вмiете дякувати чоловiку за його обiйми? А Ви знаете, що кожний чоловiк – це сонце. Тiльки когось грiе, а для когось тiльки свiтить. Комусь даруе золото своеi душi, а комусь прихиляе небо i розставляе на небi зiрки для трамплiну творчого, фiнансового, духовного. Хтось мае змогу любити тебе вiдкрито, взаемно, тепло, щиро, довго… Не може тобою надихатися i засинае з посмiшкою на устах, а на них – твое iм'я.