Епоха слави і надії

Думаю, це дещо вибило з колii водiя. Далi вiн поводився досить дивно. Пропонував цукерки, купив квiти, потiм менi прийшло повiдомлення вiд справжнього водiя таксi, але я не подав вигляду. Встиг непомiтно попередити Ганну, йому сказав, що ми дуже поспiшаемо, i нас чекають на показi. Далi я спробував вмовити його зупинитися на заправцi, в нього майже закiнчився бензин, але вiн вiдмовився. Незабаром пiсля цього, дорогу перекрив другий автомобiль i… все сталося занадто швидко.

Коли вони зникли, я змiг добiгти до заправки i викликати полiцiю.

– Значить, ти вважаеш, що Ганна Шиян – це "наш" художник, який пiдписуе картини "А.К."? – Серйозно поставив питання Лангре.

– Так, так вважаю. І що тепер робитимемо? – Схвильовано сказав Стажер.

– Навчися розставляти пастки.

Глава 22

"І в гарному саду змii водяться".

Гай Юлiй Цезар.

Нiколас опритомнiв у лiкарнянiй палатi. Потилиця саднила, а в головi трохи шумiло, але в цiлому вiн почував себе цiлком стерпно.

Пiдвiвшись на лiктях, Нiколас обвiв палату поглядом i полегшено видихнув, коли побачив Ганну. Та спала у крiслi, пiдiгнувши пiд себе ноги – як завжди неймовiрно прекрасна. Мабуть, чекала, коли вiн опритомнiе i сама не помiтила, як задрiмала. Слава богам вона була в безпецi. Нiколас правда не розумiв, як iй вдалося вирватися з лап викрадачiв, але з цим вiн розбереться пiзнiше.

Найголовнiше, що зараз вона була поруч, що все було недаремно.

Ганна раптом здригнулася i рiзко розкрила очi.

Вона кiлька разiв моргнула, нiби проганяючи сон, а, помiтивши, що Нiколас прокинувся, тепло йому посмiхнулася.

– Я вже зачекалася тебе, тiльки що менi приснився жахливий кошмар, – дiвчина помасажувала вiскi i звiсила ноги на пiдлогу. – Приснилося, що я померла.

– Багато людей вважають, що смерть увi снi – самий кращий спосiб померти. Спокiйно, без тортур або болю. Один мiй друг говорив, що ангели забирають тих, хто помирае увi снi на небо. Але iнодi попадаються незграбнi ангели, якi можуть випадково впустити iх назад.

Розкажи, – попросив Нiколас, – що тобi снилося?

– Увi снi я усвiдомлювала, що сплю, що застрягла в жахiттi. В пам'ятi спливали тiльки окремi короткi уривки з мого життя. Вони крутилися, немов осiнне листя на вiтрi, i я нiяк не могла вхопитися, впiймати хоч один. Нiби деяка сила заважала всiм спогадам з'еднатися, щоб я не змогла побачити картину того, що вiдбуваеться цiлком.