Німа смерть

Продюсер на всi спусти й заставки вихваляв акторську майстернiсть великоi i незрiвнянноi Беттi Вiнтер, передчасна смерть якоi позбавила нiмецьке кiномистецтво одного з найбiльших i найнадiйнiших його талантiв.

– Ми зробимо все можливе, щоб передати в прокат «Бурю кохання», нехай навiть у фрагментарному виглядi, – завершив вiн, з очами повними слiз. – Це наш борг перед великою Беттi Вiнтер. Ви можете так i написати! Цей фiльм – ii неоцiненна спадщина! Вiн показуе, яким могло б стати майбутне нiмецьке звукове кiно, якби не…

Коли Белман перервав свою мову посерединi речення i вiдвернувся, пiдносячи хусточку до своеi пики, Ратовi хотiлося гримнути на всю залу: «Х…ня!».

Який паскудний фарс! А слiдчi кримiнальноi полiцii Рат i Греф виступили в ньому в ролi комiкiв-аматорiв на розiгрiвi публiки. Рат заприсягся тодi, що не дозволить кiношним паскудам удруге так iз нього позбиткуватися.

Свiтлофор перемкнувся на зелене, i Рат знову натиснув на газ. Шини «Б’юiка» завищали по асфальту, i машина кулею вистрiлила вперед.

– Який же виродок, – лаявся Рат.

– Белман стерво, поза сумнiвом, – погодився Греф миролюбно й знову вчепився в бильце, – однак це не злочин. Так само, як його дiловий цинiзм. Ми не можемо нiкого арештовувати за намагання розжитися на чиiйсь смертi.

– За винятком випадкiв, коли хтось цiй смертi посприяв.

– Якщо хтось посприяв навмисне, так. Наскiльки я бачу, смерть нещасноi жiнки лишаеться на сумлiннi двох горе-персонажiв – Глазера i Майснера. Трагiчний збiг обставин.

Останнiй розчавлений нещастям, а перший утiк вiд вiдповiдальностi. Навiть якщо Беттi Вiнтер загинула вiд удару електричним струмом, фактичним винуватцем ii смертi е технiк з освiтлення, i вiн, мабуть, про це теж здогадуеться. Чолов’язi не позаздриш.

– Вiн утiк iз мiсця подii – це одразу робить особу пiдозрюваною.

– Вiн раптом опинився в ситуацii, коли на його сумлiннi чиясь смерть, – розмiрковував Греф. – Не кожен здатен дати собi раду з такою вiдповiдальнiстю. От ти змiг би?

Рат мовчки дивився на дорогу перед собою.

Попереду вигулькнуло таксi, i вiн вiдпустив педаль газу. Що далi на пiвнiч вони просувалися, то щiльнiшим робився рух. Хочеш не хочеш, треба скидати швидкiсть.

– Ще одне пиво в «Мокрому трикутнику?» – обережно запропонував Греф, коли вони вiд Галешен Тор повернули на Шкалiцерштрасе.

Рат похитав головою:

– Не сьогоднi. Але до Шорша я тебе можу завезти, якщо бажаеш.

– Я не готовий пити сам, – вiдказав Греф.