Німа смерть

– Може, для початку, трохи музику притишимо? – запропонував вiн, пiдводячись. – Власних слiв не чути за цим гуготiнням!

– Це я так вiдпочиваю пiсля роботи.

Енгельберт Рат пiдiйшов до програвача. Йому знадобився час, перше нiж вiн спромiгся знайти потрiбний важiлець i обернути його, що зробилося тихше. Настiльки тихо, що стало чути плюскiт води з кухнi. Батькiв погляд натрапив на колекцiю платiвок на долiшнiй полицi, i вiн похитав головою:

– Досi слухаеш оту негритянську музику?

– Ти проiхав сюди, щоб це з’ясувати?

– Платiвки з Америки?

– А, то ти, насправдi, про Америку хочеш поговорити?

Енгельберт Рат пропустив повз вуха синiв сарказм.

– У тебе нова справа? Фройляйн Пройснер менi сказала.

Напевне, кельнер з «Уланд Ек» iй повiдомив.

– Смерть актриси, – сказав Гереон. – Пiд час зйомок у павiльйонi.

– Шкода, що ти не можеш приiхати в Дюссельдорф. Твоя мама переказуе тобi вiтання. І ще вона просила передати тобi… Ось… – вiн видобув пакуночок у барвистому обгортковому паперi, перев’язаний кольоровими стрiчками.

 – На твiй день народження.

– Дякую, – сказав Гереон, вiдклавши пакет убiк. – Це ще за кiлька днiв.

– Мати сказала, щоб я вiддав тобi подарунок заздалегiдь. Так надiйнiше, нiж вiдправляти поштою.

– Отже, ти не приiдеш до мене?

Енгельберт Рат знизав плечима:

– Мама хотiла б до тебе приiхати, але ти сам знаеш, вона сама поiздом не зможе. – Вiн прочистив горло. – А я… Ну, з усiх днiв року, саме на Попiльну Середу, менi з Кельна вибратися нереально.

Пiсля вранiшньоi вiдправи, у мерii прийом, а ввечерi – рибний стiл у казино[8 - Ідеться, звiсно, не про гральний заклад, а про «казино» як мiський клуб.]… Я справдi не можу…

– Все гаразд. Тобi немае потреби переповiдати менi свiй графiк.

Енгельберт Рат показав на пакет:

– Принаймнi, ти отримаеш тодi наш подарунок.

Вiн знову сiв на диван. Обидва мовчали.

З кухнi долинало булькання й дзеленькання порцеляни. Все, що робила Катi, вона робила дуже голосно.

– Приемна дiвчина твоя наречена, – сказав нарештi Енгельберт Рат.

– Ми не зарученi.

Енгельберт Рат на якусь мить видався здивованим.

– Я, мабуть, нiколи не звикну до сучасних звичаiв, – визнав вiн. – Та хоч би там як, славна дiвчина. Ти мiг би бодай щось сказати! Я подумав, що помилився квартирою. Але фройляйн Пройснер одразу зрозумiла, хто я!

– Мабуть, тому, що знае тебе з фото, що стоiть в мене коло лiжка, на тумбочцi.