Німа смерть

Вiн запустив мотор i рушив. Йому тiльки на користь буде на якийсь час зосередитися на чиемусь чужому життi.

Якою людиною може бути той Глазер? Людина, що мае на своiй совiстi чиюсь смерть i просто тiкае. Тепер, чекаючи на допит у Замку, чоловiк уже мав зрозумiти, що це не розв’язання. Неможливо здихатися такоi провини, хоч би як швидко i далеко ти вiд неi тiкав – нiхто не знае цього лiпше, нiж Гереон Рат. Цей тягар ти несеш на собi все життя.

За парканами на Александерплац на тлi нiчного неба темним громаддям височiла будiвля Управлiння полiцii, вiдома серед берлiнцiв як Червоний Замок.

Ця могутня споруда з червоноi цегли, бiльша навiть за ратушу, на вiдмiну вiд останньоi, досi мала чiтко окресленi функцii. Колеги називали свое робоче мiсце просто Замком, i ця назва цiлком задовольняла Рата, як цiлком доречна, попри те, що його попередне мiсце роботи на Кребсгассе в Кельнi – замок, башта якого пiдносилася над Ноймарктом, – мав набагато бiльш середньовiчний вигляд, нiж Червоний Замок Берлiна, фасад якого насправдi вiдображав безперечний уплив флорентiйськоi доби Вiдродження з ii палацами. Але прусакам якось таки вдалося з фiлiгранних ренесансних мотивiв скласти фортецю середньовiчно- го типу.

Рат припаркував «Б’юiк» в освiтленому дворi, де в машинi сидiв тiльки рейдовий загiн. На сходах Рат не зустрiв жодноi живоi душi. У нескiнченних коридорах другого поверху теж було безлюдно, лише зрiдка звiдкись долинали кроки, окремi голоси, грюкання дверей. У вiддiлi вбивств чергувала тiльки нiчна змiна в складi комiсара i детектива – вiдповiдно, Бреннера, одного з пiдлабузникiв Бьома, i Ланге, що перевiвся з Ганновера лiченi тижнi тому.

– Добрий вечiр, – привiтала Рат колег. – Де Червiнскi й Геннiнг?

– Я вiдправив iх додому, – заявив Бреннер.

Гарний початок!

– Якого лисого ти наказуеш моiм людям, що iм робити?

– Що означае «твоi люди»? Я керую нiчною змiною. І наскiльки менi вiдомо, тi двое не мають нiчного чергування. «Уникати зайвих понаднормових робiт».

Така iнструкцiя.

– Тi двое в моiй слiдчiй групi! І привезли сюди пiдозрюваного! Я сподiваюся, його ще не вiдправили додому!

– Спокiй, колего Рат, – зухвало посмiхнувся Бреннер йому в обличчя, – твiй затриманий сидить, надiйно упакований.

– То на що ти чекаеш, колего Бреннер? – тихо i ввiчливо запитав Рат.

– А що?

– Пiднiми свою сраку – i до телефону! – просичав вiн раптом iз такою люттю, що в Бреннера посмiшка вмить зiйшла з обличчя.