Німа смерть

– Що, якби ви прогулялися туди i запитали в Оппенберга? – нетерпляче запропонував вiн.

– Хiба що ви менi назветеся, бо iнакше я не знаю, про кого повiдомити, – пробурчав охоронець.

– Рат. Кримiнальна полiцiя.

Чолов’яга негайно виструнчився.

– Чому ж одразу не сказати? Ви не схожi на нишп… на спiвробiтника полiцii. Зачекайте, будь ласка.

Охоронець зник у дверях, над якими враз згасло червоне свiтло. Рат розважував, чи не пiти просто за ним, але зрештою утримався i став чекати, коли дверi знову вiдчиняться.

– …тодi ви просто граете далi сцену тридцять дев’ять, ясно?! Ми маемо рацiонально використати час, навiть якщо це означае бiльше сцен. Отже, почнiть репетирувати тридцять дев’яту: майстерня Шредера, барон Суец i Шредер. Чернi може переодягатися. Даю вам пiвгодини. Коли я повернусь, я хочу, щоб ми одразу почали!

Оппенберг здивувався, упiзнавши Рата.

– Мiй любий друже, – вiн радiсно потиснув Гереоновi руку, – це ви! Що я можу зробити для вас?

Рат реагував на дружнi вияви кiношника пiдкреслено стримано:

– Йдеться про вбивство.

Усмiшка на обличчi Оппенберга вмить поступилася крижаному зацiпенiнню.

– Вiвiан? Вона…

Вiвiан. Рат пригадав вродливу супутницю Оппенберга в «Пивничцi Венери».

– Я шукаю вашого директора з виробництва, Фелiкса Кремпiна, – повiдомив вiн, залишаючись привiтним, як старший кельнер, що не отримав на чай.

– Я не розумiю, а кого вбили?

– Ви не читаете газет? Беттi Вiнтер.

– Хiба то не був нещасний випадок? Я подумав, ви приiхали з приводу Вiвiан.

– З якого б це дива?

Продюсер невдоволено скосив очi на охоронця, що дивився нiбито просто себе, i вiдтягнув Рата вбiк.

– Обговорiмо це десь конфiденцiйно. У мене тут немае свого кабiнету, але ми могли б зайти в гримерну – там ми будемо наодинцi.

Вiдтак Оппенберг завiв комiсара в темну кiмнату без вiкон. Стiни завiшанi кiноафiшами; величезне видовжене горизонтально дзеркало, обрамлене лампочками.

– На жаль, тут я не можу нiчого вам запропонувати, – вибачився Оппенберг. – Менi приемнiше було б вас приймати в своему офiсi, але наразi я навряд чи можу бодай на годину залишити студiю. Треба перебудувати весь знiмальний графiк, без мене вони не впораються.