Німа смерть

На заклик газети зголошувалися деякi громадяни, що нiбито бачили чоловiка з надрукованоi свiтлини, але наразi всi заяви виявлялися помилковими.

Рат повернувся до теки з матерiалами кримiналiстичноi експертизи. У пошуках слiдiв колеги оглянули одяг загиблоi, спалену шовкову сукню, навiть взуття, панчохи й бiлизну. Прусський педантизм людей Кронберга навiть трохи лякав. Вони працювали суворо за протоколом, не пропускаючи жодного кроку, вони знайшли кров на сукнi Беттi Вiнтер (звiсно ж, ii власну) й кiлька волосинок, що не iй належали (ймовiрно, з ii гардеробноi чи вiд партнера).

Якоi додатковоi iнформацii мiг вимагати цей випадок? Смерть, яку навiть зняли на кiноплiвку!

Потiм Рат розгорнув теку з рапортами Плiша i Плюма. Тi ретельно опитали свiдкiв. Рат порiвняв свiдчення рiзних осiб i не виявив суперечностей. Усi, хто бачив смерть Беттi Вiнтер, описували ii саме так, як найпершим змалював ii Джо Дреслер. Цiкавiшими були особистi висловлювання про небiжчицю. Адже, якщо це справдi вбивство, мав бути якийсь мотив.

Проблема, як з’ясував Рат, прочитавши першi свiдчення, полягала не в тому, щоб знайти мотив, а, скорiше, в тому, щоб обрати найiмовiрнiший з усiх наявних мотивiв.

Беттi Вiнтер, очевидно, була справжнiм драконом. І хоча опитуванi, наступного дня пiсля жахливоi смертi актриси, висловлювалися дуже обережно, мiж рядками можна було чiтко прочитати, що Беттi Вiнтер не мала шансiв зажити багатьох друзiв серед своiх колег. Їi поважали, але за нею не побивалися. Деякi делiкатно обмежилися твердженням, що всi – за винятком них самих, звiсно – ненавидiли Вiнтер.

Іншi переповiдали певнi плiтки, якi не випадало брати за щире золото, тож завжди доводилося питати, хто мiг бажати небiжчицi зла. Вiдкрилася цiла мережа iнтриг i наклепiв. Невеличка родина, як визначав свою компанiю Белман…

Геннiнг навiть надиктував Фосс коротку характеристику небiжчицi. Виходило на те, що Беттi Вiнтер народилася як Беттiна Зима 17 липня 1904 року в Фрайенвальде. Вона нiколи не здобувала класичноi акторськоi пiдготовки, але численнi колеги свiдчили, що вона мала природний хист.

У роки iнфляцii доля привела ii в Берлiн, де вона шукала щастя на естрадi, успiшно проходячи рiзнi вiдбори й кастинги, а незабаром стала отримувати невеличкi ролi в розважальних виставах. У 1925 роцi вона зiграла свою першу роль у кiно, на той час маючи за партнера на чотири роки за неi старшого Вiктора Майснера. Саме вiн привiв ii в кiно, а не Белман, як пiдозрював Рат.