Німа смерть

А його особисте життя? Коло його друзiв у Берлiнi обмежувалося Рейнгольдом Грефом, з яким вiн час вiд часу випивав у «Мокрому трикутнику», i Бертольдом Вайнертом, разом iз яким вiн час вiд часу виходив поiсти й обмiнятися iнформацiею. З кельнських друзiв, Пауль був единим, хто залишився з ним, единим, хто не повернувся до нього спиною навiть пiсля фатального пострiлу в Агнесфiртелi[20 - Агнесфiртель – частина (-viertel – «чверть») району Нойштадт-Норд у Кельнi, названа на честь парафiяльноi церкви святоi Агнеси.

]. На вiдмiну вiд його вiрноi нареченоi Дорiс, жiнки, з якою вiн хотiв створити сiм’ю. Та вiд нього вiдринула, як вiд чумного.

Переiзд у Берлiн вiн бачив, як можливiсть почати тут наново – зокрема також iз жiнками. А що мае в пiдсумку? Вiдповiдно до свого нинiшнього статусу, вiн, мабуть, залишиться вiчним холостяком. Як Будда. Ну, доки вiн не став схожим на Бреннера чи Червiнскi. На одного з тих, хто кристуеться пневматичною поштою в «Резi».

Вiн закурив «Оверштольц».

Принаймнi, тепер вiн мiг знову курити в своiй квартирi, не наражаючись на нарiкання. Вiн не дуже тужив за Катi. Якщо вона схотiла залишитися з циганом[21 - Так у автора.], з яким запiзналась у «Резi», то нехай! Чом би й нi? Нi, вiн нiтрохи не тужив за Катi.

Вiн тужив за Шарлi.

Знову йому не йде з гадки той ii погляд. Той нажаханий погляд учора. Чи впiзнала вона його?

А що б це змiнило? Вiн однаково все зiпсував iще тодi, давно, багато мiсяцiв тому. Інодi йому уявлялося, що його життя з Шарлi могло пiти в iншому напрямку, що, ймовiрно, то була одна з рiдкiсних можливостей, якi ми отримуемо в життi, i вiд нас залежить, чи скористаемося ми з неi.

А що вiн? Своею клятою брехливiстю вiн пустив цей шанс за вiтром, i ось знову крутиться, як муха в окропi, наполегливо працюе, анi на мiлiметр не посуваючись вперед.

Чи, може, тепер, коли вiн вiддухопелив Бреннера, щось таки зрушилося? Але, напевно, у хибному напрямi.

Знову задзвонив телефон.

Вiн вагався, чи варто зняти слухавку.

Хто б то мiг бути? Катi, яка бажае повiдомити йому, що мiж ними все скiнчилося? Бреннер, з намiром викликати його на дуель? Або Бьом, який хоче забрати в нього справу? Рат пiднiс чорну слухавку i вiдповiв невинним «Так?».

– Осьде ти нарештi! Бо я вже думав, ти взагалi не повернешся додому.

– Батьку?

– Слухай, хлопче, – одразу перейшов до справи Енгельберт Рат, – у мене обмаль часу, ми з мамою зараз поiдемо до Клефiшiв.